Поділ бізнесу при розлученні

Чи є бізнес спільним майном подружжя

Відповідь залежить від того, що саме ми називаємо бізнесом. Українське право не знає «поділу бізнесу» як окремої конструкції — воно ділить конкретні майнові права. І саме тут більшість позовів або виграється, або проголошується неефективними.

Спільною сумісною власністю подружжя може бути:

• майно, придбане для діяльності ФОП — обладнання, транспорт, товарні залишки, нерухомість — якщо воно купувалося за спільні кошти;
• право на частку в статутному капіталі ТОВ, якщо вона набута під час шлюбу за спільні гроші;
• дохід від підприємницької діяльності, якщо не доведено, що він є особистою власністю (подарунок, спадщина, окремий режим за шлюбним договором);
• дивіденди, нараховані або сплачені учаснику;
• акції та інші цінні папери.

Спільним не є:

• майно самої юридичної особи. Верстати, склад, автопарк і рахунки ТОВ належать товариству, а не подружжю. Жодне рішення суду у сімейній справі не переносить їх у спільну власність;
• статус учасника товариства як такий і корпоративні права, що з нього випливають: право голосу на загальних зборах, право на управління, право на інформацію;
• сама реєстрація ФОП — це статус фізичної особи, а не об’єкт власності.

Звідси головне практичне розмежування: спільним є не «бізнес», а майнові права — вартість частки, майно, що використовується у підприємницькій діяльності, і отримані доходи.

Загальні правила поділу подружнього майна розібрані в матеріалі про поділ майна подружжя. Контекст — практика сімейного права.

Частка в ТОВ: чому її не ділять навпіл

Це найчастіше питання і найпоширеніша помилка в очікуваннях. Судова практика в цій категорії спорів кілька разів змінювалася, і зараз вона усталена на позиції Великої Палати Верховного Суду.

Логіка Великої Палати. У разі внесення одним із подружжя як вкладу в статутний капітал ТОВ коштів, які є спільною сумісною власністю, товариство стає власником цих коштів. Натомість особа, яка внесла вклад, набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником внесених коштів, з метою захисту свого права при поділі спільного майна набуває право вимагати виплату половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі.

Цей висновок сформульовано, зокрема, у постанові Великої Палати ВС від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц. Раніше суди спиралися на висновок Верховного Суду України 2015 року (справа № 6-38цс15) про те, що речове право другого з подружжя трансформується в право вимоги — і ця логіка збереглася, лише уточнилася.

Практичні наслідки, які варто проговорити прямо:

• частка в статутному капіталі між подружжям не ділиться — вона залишається цілісною в учасника;
• другий з подружжя не стає учасником товариства, не отримує права голосу й не може «відібрати половину бізнесу» чи увійти в компанію небажаним партнером;
• замість цього він отримує грошову вимогу — зобов’язальне, а не речове право.

Два важливі уточнення з практики:

• Згода на внесення коштів не має значення. Право вимоги виникає в того з подружжя, хто не є учасником ТОВ, незалежно від того, надавав він згоду чи ні на використання спільних коштів для формування статутного капіталу.
• Відчуження частки під час спору не рятує. За постановою Великої Палати ВС від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц відчуження частки корпоративних прав одним із подружжя під час розгляду справи судом не позбавляє іншого права претендувати на компенсацію половини вартості частки майна товариства відповідно до частки другого з подружжя у статутному фонді. Тобто «швидко продати частку другові» — не спосіб.

Два варіанти вимоги: що просити в суді

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 і наступна практика дають позивачу вибір між двома формулюваннями, і цей вибір безпосередньо визначає суму.

Різниця буває кратною. Класична ситуація: статутний капітал 10 000 грн, внесений 15 років тому, а ринкова вартість частки сьогодні — кілька мільйонів. Вимога «компенсація половини внеску» дасть 5 000 грн; вимога «половина вартості частки» — половину ринкової оцінки. Велика Палата прямо розмежувала ці конструкції: претендувати можна на виплату частки у статутному капіталі, що є відмінним від виплати половини вартості внеску засновника.

Тому формулювання позовних вимог у таких справах — не стилістика, а гроші. Помилка з вибором конструкції виправляється лише новим позовом, а до того часу може спливти і час, і бізнес.

І ще одна рекомендація Великої Палати, яку варто врахувати при складанні позову: у постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 ВП ВС зауважила, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте у шлюбі майно, зокрема й неподільне. Ділити бізнес окремим позовом, а квартиру — іншим, зазвичай гірша стратегія.

ФОП та активи підприємства: тут ділять речі

Для ФОП логіка протилежна логіці ТОВ, і це головне, що варто засвоїти.

У ФОП немає ні статутного капіталу, ні частки, ні окремої юридичної особи: майно, яке підприємець використовує в діяльності, належить йому як фізичній особі. Якщо воно придбане за спільні кошти під час шлюбу — це спільна сумісна власність подружжя за загальними правилами.

Як зазначила суддя Верховного Суду, аналізуючи постанову КЦС ВС від 19 лютого 2020 року у справі № 279/6459/14: якщо спірне майно використовувалося в діяльності ФОП, то ділити слід саме відповідні об’єкти — по ½ грошей, нерухомості, автомобілів тощо.

Отже для ФОП позов формулюється звично: визнати майно спільною сумісною власністю і поділити його, присудивши конкретні об’єкти або компенсацію за них. Жодного «права вимоги замість речового права» тут немає.

Два практичні моменти:

• Доказування — на позивачі. Потрібно показати, що майно придбане в період шлюбу і за спільні кошти. Витяги з реєстрів, договори, платіжні документи, а для обладнання — рахунки та акти. Друга сторона захищається твердженням, що майно придбане за особисті кошти, подаровано або успадковано;
• Доходи ФОП також можуть бути предметом поділу, якщо не доведено їхній особистий характер. Але доводити розмір доходу складно: декларації, виписки з рахунків, дані ПРРО.

Три різні конструкції, які не можна змішувати

Верховний Суд у справах про поділ майна подружжя, де один із них є суб’єктом підприємницької діяльності, розводить три ситуації з різними наслідками.

Варто додати контекст: організаційно-правову форму приватне підприємство скасовано Законом № 4196-IX — з 28 серпня 2025 року створювати такі юридичні особи заборонено, а наявні мають бути припинені або реорганізовані до 28 серпня 2028 року. Тому в актуальних справах ця конструкція поступово зникає, але для майна, набутого раніше, судова практика щодо приватних підприємств залишається релевантною. Докладніше — у матеріалі про холдингову структуру.

Практичний висновок: перед поданням позову потрібно точно встановити, у якій формі існує бізнес і через яку конструкцію до нього заходило спільне майно. Від цього залежить і предмет вимоги, і спосіб захисту, і необхідність оцінки.

Оцінка вартості: на яку дату і скільки

Якщо вимога — половина вартості частки, то питання «скільки» стає центральним.

Дата оцінки. За постановою Пленуму ВСУ № 11 вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди — виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Тобто орієнтир — не дата придбання, не дата розлучення й не дата подання позову, а саме розгляд справи. Для зростаючого бізнесу це на користь позивача, для падаючого — відповідача.

Хто оцінює. У спорі це, як правило, судова економічна експертиза за клопотанням сторони. До експертизи сторони нерідко подають власні звіти незалежних оцінювачів, і розбіжність між ними буває кратною — тому ключовою стає якість вихідних даних.

Що потрібно експерту. Фінансова звітність за кілька років, дані про активи й зобов’язання, структура доходів, договори з основними контрагентами, відомості про обтяження. Проблема в тому, що ці документи перебувають у товариства, а не в позивача, — тому їх витребовують через суд.

Типові тактики відповідача, до яких варто бути готовим:

• «просушування» показників перед розглядом: зростання витрат, виведення контрактів на іншу компанію групи, нарахування зобов’язань на пов’язаних осіб;
• розмивання частки через додаткову емісію або вхід нового учасника — зменшує відсоток, але не знімає вимоги щодо вартості на дату розгляду;
• відчуження частки третій особі — за постановою ВП ВС від 3 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц це не позбавляє другого з подружжя права на компенсацію;
• заперечення спільності коштів: мовляв, внесок зроблений із особистих коштів, подарованих або успадкованих.

Контрзаходи — своєчасне забезпечення позову, витребування документів, залучення товариства до справи, фіксація показників станом на момент, коли спір став очевидним.

Строки й розпорядження майном після розлучення

Два правила, через незнання яких втрачають і час, і майно.

Перше: розлучення не припиняє спільної власності. За ст. 68 СК розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання таким майном після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу.

Практично це означає: якщо після розлучення колишній чоловік чи дружина продає спільно набуте майно без вашої згоди, такий правочин оспорюється. Для корпоративних активів це теж працює — хоч і через конструкцію права вимоги, а не речового права.

Друге: право на поділ не прив’язане до розлучення. За ч. 1 ст. 69 СК дружина й чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Поділ можна провести й у шлюбі — і для бізнесу це нерідко раціональніше, бо дозволяє зафіксувати домовленості без емоційного тла розлучення.

Про неподільні речі та компенсацію. У постанові від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 Велика Палата ВС нагадала: неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК); неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними; а компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (ч. 2 ст. 364 ЦК). Останнє означає, що нав’язати іншій стороні грошову компенсацію замість майна не можна — її потрібно або узгодити, або будувати вимогу інакше.

Договірний шлях. Найшвидший і найдешевший варіант — нотаріальний договір про поділ майна, у якому прямо визначено, кому дістаються активи ФОП, частка в ТОВ, і які компенсації сплачуються. Він знімає і питання оцінки, і питання строків, і ризик оспорювання наступних правочинів.

Як захистити бізнес заздалегідь

Усе, що робиться після початку конфлікту, працює погано. Нижче те, що працює — за умови, що зроблено завчасно й із реальним економічним змістом.

1. Шлюбний договір. Єдиний інструмент, який дозволяє прямо встановити, що частка в товаристві, доходи від підприємницької діяльності та майно, придбане для бізнесу, є особистою власністю одного з подружжя. Укладається нотаріально й може бути укладений як до реєстрації шлюбу, так і в будь-який момент під час нього. Докладніше — у матеріалі про шлюбний договір.
2. Документальне підтвердження джерела коштів. Якщо частка придбана за подаровані або успадковані гроші — договір дарування, свідоцтво про спадщину, виписки, які показують рух саме цих коштів. Без документів презумпція спільності коштів, набутих у шлюбі, працює проти власника бізнесу.
3. Корпоративний договір і статут. Вони не зроблять частку особистою власністю, але можуть захистити компанію від входу сторонньої особи та від патової ситуації: кваліфіковані більшості, заборона відчуження без згоди, механізми викупу. Див. корпоративний договір.
4. Чиста структура й облік. Якщо активи оформлені через зрозумілу структуру, а операції з пов’язаними особами ринкові, бізнес простіше оцінити й важче атакувати як «виведений».
5. Нотаріальний договір про поділ майна в шлюбі. Можна домовитися й зафіксувати до того, як виникне конфлікт.

Чого робити не варто: виводити активи, оформляти бізнес на родичів, «продавати» частку другові за копійки після початку спору. Усі ці дії оспорюються, а відчуження частки під час розгляду справи прямо не позбавляє другого з подружжя права на компенсацію. Крім того, вони різко погіршують позицію в суді з інших питань — від аліментів до визначення місця проживання дитини.

Питання спадкування часток і корпоративних прав — окрема тема, розібрана в матеріалі про спадкування подружжям.