Спадкування між подружжям

Виділення подружньої частки

Це найважливіше для розуміння всієї теми, і саме тут найбільше помилок у розрахунках. Смерть одного з подружжя породжує не одну дію, а дві, і вони виконуються послідовно.

1. Виділ частки в спільному майні. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю (ст. 368 ЦК, ст. 60 СК), а частки дружини й чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК). Тому спершу визначається, що з цього майна належало померлому.
2. Спадкування. І лише частка померлого входить до складу спадщини й розподіляється між спадкоємцями.

Приклад на цифрах. Квартира куплена в шлюбі, дітей двоє, батьків померлого немає. Поширений хибний розрахунок: «спадкоємців троє — вдова й двоє дітей, значить по 1/3 кожному». Правильно: спершу 1/2 квартири належить вдові як її власна частка у спільному майні, а до спадщини входить лише друга 1/2. Її діляться троє порівну, тобто по 1/6. У результаті вдова має 1/2 + 1/6 = 2/3, а кожна дитина — по 1/6.

Той із подружжя, хто пережив, отримує свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя — це окремий нотаріальний документ, не свідоцтво про право на спадщину. Від його отримання можна відмовитися, але робити це варто свідомо: без виділу частки все майно потрапляє до спадкової маси й ділиться на всіх спадкоємців.

Чого в спадщині не буде. Особиста приватна власність померлого ділиться за іншими правилами: за пунктом 2 частини першої статті 57 СК особистою приватною власністю є майно, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування. Таке майно спільним не є, частка вдови з нього не виділяється, і воно входить до спадщини повністю.

І ще одна норма, яка часто вирішує справи: якщо у придбання майна вкладені крім спільних і кошти, що належали одному з подружжя особисто, частка в цьому майні відповідно до розміру внеску є його особистою приватною власністю (ч. 7 ст. 57 СК). Тому квартира, куплена частково за кошти від продажу дошлюбного житла, ділиться не навпіл.

Докладніше про режими майна — у матеріалі про поділ майна подружжя. Контекст — практика сімейного права.

Спадкування за законом

Той із подружжя, хто пережив, належить до першої черги спадкоємців за законом (ст. 1261 ЦК) разом із:

• дітьми спадкодавця, у тому числі зачатими за його життя та народженими після його смерті;
• батьками спадкодавця — як рідними, так і усиновлювачами.

Усі спадкоємці однієї черги спадкують у рівних частках. Кожна наступна черга набуває права на спадкування лише за відсутності спадкоємців попередньої, або якщо вони не прийняли спадщину, були усунуті чи відмовилися від неї (ст. 1258 ЦК).

Два практичні уточнення, які впливають на розрахунок:

1. Батьки померлого — теж перша черга. Про це регулярно забувають. Якщо батьки живі, вдова ділить спадщину не лише з дітьми, а й із ними.
2. Усиновлені діти спадкують на рівних із рідними, а дитина, зачата за життя спадкодавця й народжена після його смерті, зберігає право на спадкування.

Строк на прийняття спадщини — шість місяців з часу відкриття спадщини, і для подружжя, яке проживало зі спадкодавцем, діє правило про те, що спадщина вважається прийнятою без подання заяви. Але щоб уникнути спорів, заяву нотаріусу краще подати.

Обов’язкова частка

Це єдиний механізм, який працює проти заповіту, і для подружжя він обмежений однією умовою — непрацездатністю.

За частиною першою статті 1241 ЦК незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом, спадкують:

• малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;
• непрацездатна вдова (вдівець);
• непрацездатні батьки.

Звідси головне для подружжя: працездатна вдова права на обов’язкову частку не має. Якщо чоловік заповідав усе третій особі, працездатна дружина не отримає нічого зі спадщини — але свою частку у спільному майні вона все одно збереже, бо та частка не є спадщиною. Це і є практичний захист, який дає перший розділ цієї статті.

Як рахується обов’язкова частка. При визначенні її розміру враховуються всі спадкоємці за законом першої черги. До них відносяться також ті, хто відмовився від прийняття спадщини, не прийняв її, усунений від права на спадкування або помер до відкриття спадщини, але має спадкоємців за правом представлення (ст. 1266 ЦК). Тобто чисельник і знаменник рахуються не за фактичними претендентами, а за повним колом першої черги.

Від обов’язкової частки можна відмовитися: спадкоємець подає нотаріусу заяву про те, що зі змістом заповіту ознайомлений, зміст статті 1241 ЦК йому роз’яснено і він не претендує на обов’язкову частку.

Нотаріус при посвідченні заповіту зобов’язаний роз’яснити заповідачу зміст статті 1241 ЦК, а при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом — перевірити коло осіб, які мають право на обов’язкову частку (ст. 69 Закону «Про нотаріат»). Тому заповіт, складений без урахування цієї норми, не «працює повністю» просто тому, що так вирішив заповідач.

Заповіт та спадковий договір

Спільний заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК) — інструмент, створений саме для подружжя, але з обмеженнями, про які варто знати до нотаріуса.

Як він працює: подружжя складає спільний заповіт щодо майна у спільній сумісній власності. Після смерті одного з подружжя частка у праві спільної сумісної власності переходить до того, хто пережив. І лише у разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

Верховний Суд описав це як двоетапне спадкування: спершу частка у спільній власності успадковується тим із подружжя, хто пережив, а після його смерті зазначене в заповіті майно переходить до спадкоємців за заповітом (КЦС ВС від 12.04.2018 у справі № 761/22959/15-ц).

Супутні правила:

• за життя обох кожен має право відмовитися від спільного заповіту, і така відмова підлягає нотаріальному посвідченню;
• у разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті. Це варто врахувати: той, хто пережив, не зможе вільно розпорядитися цим майном.

Чого спільний заповіт не дозволяє. Законом не передбачено права заповідачів встановлювати умови, за наявності яких виникає право на спадкування іншим із подружжя, позбавляти його права на спадкування або передбачати заповідальний відказ. Усе це допускається лише в індивідуальному заповіті. Тому якщо потрібні умови, відказ чи складніша конструкція, спільний заповіт — не той інструмент.

Варіанти, які варто розглянути як альтернативу:

1. Індивідуальні заповіти кожного з подружжя — гнучкіші, допускають умови й заповідальний відказ, і не блокують майно забороною відчуження.
2. Шлюбний договір — змінює режим майна ще за життя, а отже і те, що взагалі увійде до спадщини. Деталі — у матеріалі про шлюбний договір.
3. Спадковий договір — конструкція, за якою набувач виконує розпорядження відчужувача і набуває право власності на майно після його смерті. Це не заповіт: майно за спадковим договором до складу спадщини не входить, і правила про обов’язкову частку до нього не застосовуються.

Вибір між цими інструментами робиться до їх оформлення й залежить від того, що саме ви хочете захистити: другого з подружжя, конкретних спадкоємців або саме майно від подрібнення.

Спадкування після розлучення

Тут відповідь коротка й однозначна: колишнє подружжя не спадкує за законом. Право на спадкування в першу чергу має лише той із подружжя, хто пережив спадкодавця і перебував з ним у шлюбі на момент смерті. Розірвання шлюбу це право припиняє повністю.

Три супутні ситуації, які варто розрізняти.

• Шлюб розірвано, майно не поділено. Право на спадкування зникає, а право на поділ спільного майна — ні. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ст. 69 СК). Тобто колишня дружина не спадкує, але може вимагати свою частку в спільно набутому майні — і ця вимога пред’являється до спадкоємців.
• Заповіт на користь колишнього подружжя. Діє. Заповіт можна скласти на будь-кого, і родинний чи шлюбний зв’язок для цього не потрібен. Якщо заповіт не скасовано після розлучення, колишній партнер успадкує за ним.
• Фактичне роздільне проживання без розлучення. Шлюб не розірвано, тому право на спадкування в першу чергу зберігається — навіть якщо подружжя роками не живе разом. Виняток становить встановлений судом режим окремого проживання, але й він шлюбу не припиняє: див. матеріал про розірвання шлюбу.

Чи можна позбавити подружжя спадщини. Так — заповітом на користь інших осіб. Але з двома застереженнями: обов’язкова частка непрацездатної вдови або вдівця зберігається незалежно від змісту заповіту, і частка у спільному майні взагалі не є спадщиною, тому заповітом її передати неможливо. Отже, «позбавити всього» заповітом не вийде: майно, набуте в шлюбі, наполовину належить другому з подружжя за законом.

Юристи практики сімейного права LEGIUS розраховують частки у спадщині з урахуванням подружньої частки та обов’язкової частки, супроводжують оформлення спадщини й спори між спадкоємцями.