Поділ майна подружжя при розлученні

Презумпція спільності: головне правило

Частина 1 статті 60 Сімейного кодексу України: майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Частина 2 посилює це: вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. А стаття 61 СК додає, що об’єктом такої власності може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Із цих норм випливає презумпція спільності, і її практичне значення вирішальне: ні дружина, ні чоловік не зобов’язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі — воно вважається таким, що належить подружжю. Презумпція може бути спростована, у тому числі в судовому порядку, але тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Цей підхід сформувався не одразу. Раніше Верховний Суд України вимагав установлювати три критерії — набуття майна в шлюбі, придбання за спільні кошти і придбання в інтересах сім’ї — і доводити їх мав позивач. Згодом позицію уточнено на користь презумпції, і Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду послідовно її застосовує: зокрема в постановах від 05.10.2020 у справі № 537/78/19 і від 23.12.2021 у справі № 710/122/20.

Що це означає для сторін спору:

1. Якщо ви претендуєте на майно, достатньо показати, що воно набуте в період шлюбу. Доводити внесок, доходи чи участь у придбанні не потрібно.
2. Якщо ви заперечуєте спільність, саме вам потрібно доводити підставу — дарування, спадкування, особисті кошти.
3. Реєстрація майна на одного з подружжя нічого не змінює. Поширена помилка, зокрема у спадкових справах, — враховувати лише факт реєстрації, не враховуючи набуття в шлюбі.

Ці справи ведуть адвокати практики сімейного права LEGIUS.

Що не ділиться: особиста приватна власність

Стаття 57 СК визначає перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка — навіть якщо набуте під час шлюбу:

• майно, набуте до шлюбу;
• майно, набуте на підставі договору дарування;
• майно, набуте в порядку спадкування;
• майно, набуте за кошти, які належали особисто;
• речі індивідуального користування, у тому числі коштовності;
• премії та нагороди, одержані за особисті заслуги;
• кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особисто, а також як відшкодування завданої моральної шкоди;
• страхові суми, одержані за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням.

На практиці найбільше спорів дають дві позиції зі цього списку.

Дарування. Довести дарування можна лише документом. Переказ коштів від батьків на картку без жодного призначення платежу або договору дарування суд цілком може оцінити як спільні кошти. Тому якщо батьки допомагають із купівлею житла, оформлювати це потрібно до угоди, а не доводити через роки.

Особисті кошти. Це найскладніший предмет доказування: потрібно показати не лише наявність коштів до шлюбу, а й зв’язок між саме цими коштами і саме цим придбанням. Виписки, що підтверджують рух коштів від особистого рахунку до розрахунку за договором, працюють; загальні твердження про накопичення — ні.

І важлива межа щодо бізнесу. З моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу юридичної особи таке майно втрачає ознаки об’єкта права спільної сумісної власності подружжя. Тобто ділиться не внесене майно, а права, що виникли внаслідок внесення — про це в розділі про бізнес і в матеріалі про поділ бізнесу при розлученні.

Коли особисте майно стає спільним

Це зворотний бік попереднього розділу, і про нього часто не знає саме та сторона, яка вважає майно надійно своїм.

Стаття 62 СК: якщо майно одного з подружжя за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Класичні сценарії:

1. Квартира до шлюбу, капітальний ремонт у шлюбі. Якщо ремонт істотно збільшив вартість і виконувався за спільні кошти, другий з подружжя має підстави претендувати.
2. Успадкована ділянка і будинок, збудований у шлюбі. Ділянка залишається особистою, а будинок — предмет спору.
3. Подарований об’єкт, реконструйований або достроєний за спільні кошти.
4. Автомобіль до шлюбу, дорогий ремонт або модернізація у шлюбі.

Що потрібно доводити тому, хто претендує:

• факт затрат — договори підряду, чеки на матеріали, платіжні документи;
• істотність збільшення вартості — як правило, через експертну оцінку «до» і «після»;
• джерело затрат — що це були спільні кошти або праця, а не особисті кошти власника.

Слово «істотно» є оціночним, тому без оцінки майна така вимога майже не має шансів. І навпаки: власнику особистого майна варто зберігати докази того, що поліпшення фінансувалися з особистих джерел.

Окремо про фактичний шлюб. Стаття 74 СК поширює режим спільної сумісної власності на майно жінки й чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Верховний Суд застосовує тут ту саму логіку: у справі № 947/24794/19 квартира, придбана такою парою, визнана спільною сумісною власністю з рівними частками, бо презумпція спільності діє й у цих відносинах. Але спершу потрібно встановити факт проживання однією сім’єю, і це окремий предмет доказування.

Рівність часток і підстави відступу

Частина 1 статті 70 СК: у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Але суд може відступити від засади рівності за обставин, що мають істотне значення. Закон прямо називає такі обставини:

Окремо частина 3 статті 70 СК дає підставу для збільшення частки: за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Зверніть увагу на подвійну умову в цій нормі: недостатньо лише того, що діти проживають із вами — потрібно ще й довести, що розміру аліментів недостатньо. Тому вимога про збільшення частки майже завжди йде в парі з аналізом аліментів; порядок їх визначення описано в матеріалі про аліменти на дитину.

Практика, яку варто врахувати: суд оцінює обставини комплексно, і окрема підстава майже ніколи не працює сама по собі — її комбінують з іншими. Крім прямо названих у законі, у практиці як істотні обставини враховують борги подружжя, фактичний порядок користування майном, можливість реального поділу, можливість сплатити компенсацію.

Два етапи поділу: частка і реальний поділ

Це найчастіша причина, з якої позови про поділ майна повертаються ні з чим, і вона суто технічна.

Верховний Суд у постанові від 08.08.2023 у справі № 727/3945/21 вказав, що поділ складається з двох етапів: визначення часток і реальний поділ майна. Причому суд має уникати необхідності компенсацій, якщо майно можливо поділити в натурі — стаття 71 СК прямо передбачає, що майно ділиться між подружжям в натурі.

Наслідок цього підходу: у постанові від 31.08.2023 у справі № 686/9818/22 Верховний Суд зазначив, що поділ ідеальних часток є неналежним способом захисту без реального поділу. Тобто вимога «визнати за мною 1/2 частки квартири» без вирішення питання про реальний поділ або компенсацію може бути визнана неналежною.

Що суд враховує при виборі варіанта поділу (постанова ВС від 21.06.2023 у справі № 654/3751/18):

• можливість реального поділу майна;
• матеріальне становище сторін;
• порядок користування майном, що склався;
• чи може сторона заплатити компенсацію.

І корисна для позивача гнучкість: у постанові від 17.08.2022 у справі № 522/8676/20 Верховний Суд виходив із того, що якщо позивач просить «поділ», суд може обрати будь-який варіант поділу — це не вважається виходом за межі позовних вимог.

Практичні висновки для позовної заяви:

1. заявляйте не лише частку, а й спосіб поділу: конкретний об’єкт у натурі, виділ у натурі, компенсація;
2. готуйте оцінку майна — без неї неможливо порахувати ні частку, ні компенсацію;
3. зазначайте фактичний порядок користування: хто яким майном користується зараз;
4. вказуйте все майно, наявне на час розгляду справи, у тому числі те, що знаходиться у третіх осіб — це прямо входить до складу майна, що підлягає поділу.

Борги, бізнес та іпотека

Борги. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї (частина 4 статті 65 СК). Ключове тут — «в інтересах сім’ї»: кредит на квартиру, у якій живе сім’я, і кредит, витрачений одним із подружжя на власні потреби, мають різну долю. Тому доводиться не лише наявність боргу, а й призначення витрачених коштів.

Іпотека. Квартира в іпотеці ділиться як спільне майно, але обтяження зберігається — поділ не припиняє іпотеки і не змінює зобов’язань перед банком без його участі. Варіанти на практиці:

• один із подружжя залишає квартиру собі й бере на себе зобов’язання за кредитом із компенсацією другому;
• продаж об’єкта з погашенням кредиту і поділом залишку;
• поділ частками з солідарною відповідальністю за кредитом.

Кожен варіант вимагає узгодження з банком, тому переговори з кредитором часто мають починатися раніше, ніж позов.

Бізнес. Тут потрібно розрізняти два різні об’єкти:

1. Майно, внесене до статутного капіталу. З моменту внесення воно втрачає ознаки об’єкта спільної сумісної власності подружжя — товариство стає його власником.
2. Корпоративні права (частка у статутному капіталі). Саме вони є об’єктом, щодо якого виникає питання при поділі.

Практичний підхід, сформований Верховним Судом, полягає в тому, що другий з подружжя отримує не саму частку, а право вимагати компенсацію половини її вартості — детальний розбір цієї конструкції та судової практики ми навели в матеріалі про поділ бізнесу при розлученні.

Що потрібно для такої вимоги: оцінка вартості частки на релевантну дату, документи про набуття частки в період шлюбу, фінансова звітність товариства. Без оцінки вимога не має суми, а отже і ціни позову.

Позовна давність: рахується не від розлучення

Це норма, через яку втрачають майно найчастіше — і майже завжди через неправильне розуміння початку відліку.

Стаття 72 СК встановлює два різні правила:

І головна деталь: позовна давність обчислюється від дня, коли один зі співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності — а не від дня розірвання шлюбу.

Верховний Суд розвинув це так: неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Що це означає практично:

1. Сам факт розлучення не запускає строк. Якщо після розлучення ніхто не заперечував ваше право на майно, порушення немає — і давність не почалася.
2. Строк запускає конкретна подія: відмова допустити до майна, спроба продати його, заява другої сторони про те, що майно лише її, зміна замків, виселення.
3. Тому дату такої події потрібно фіксувати. Листування, претензія, відповідь другої сторони — усе це стає доказом початку перебігу строку.
4. Позов, поданий через багато років після розлучення, не є автоматично безнадійним, якщо порушення сталося нещодавно.

Також варто пам’ятати загальне правило статті 20 СК: до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, прямо передбачених Кодексом, — серед них і частина 2 статті 72 СК.

Важливо для відповідача: позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони. Якщо відповідач про неї не заявить, суд не застосує її з власної ініціативи.

Договір замість суду

Стаття 69 СК: дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. І вони мають право розділити майно за взаємною згодою.

Це найдешевший і найшвидший шлях, але він має формальну вимогу: обов’язково нотаріально посвідчується договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя.

Порівняння двох шляхів:

Три інструменти, якими варто користуватися до конфлікту:

1. Шлюбний договір — визначає режим майна на майбутнє; частки за ним можуть бути й нерівними, бо частина 1 статті 70 СК прямо допускає інше визначення домовленістю або шлюбним договором. Межі такого договору ми розібрали в матеріалі про шлюбний договір.
2. Договір про поділ майна — врегульовує вже набуте майно, без розірвання шлюбу.
3. Документальне оформлення джерел коштів — договори дарування від батьків, виписки щодо особистих коштів. Це єдиний спосіб згодом спростувати презумпцію спільності.

Якщо спір уже виник, порядок дій такий: зафіксувати перелік майна і дату, коли ваше право було порушено; замовити оцінку; визначити бажаний спосіб поділу — у натурі або з компенсацією; і лише потім подавати позов, у якому заявлені і частка, і спосіб поділу.

Якщо ви плануєте розлучення або вже стикнулися з опором щодо майна, зверніться за консультацією: у цих справах результат визначають документи про джерело коштів і оцінка майна, а не тривалість шлюбу.