Корпоративний договір: захист інтересів учасників ТОВ

Що таке корпоративний договір

Корпоративний договір — це домовленість учасників товариства про те, як саме вони користуватимуться своїми правами: як голосуватимуть, за яких умов продаватимуть частки, хто і що фінансуватиме, як вирішуватимуть конфлікти.

Законодавча основа. Закон «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» прямо передбачає договір, за яким учасники товариства зобов’язуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватися від їх реалізації. Він вчиняється у письмовій формі; нотаріального посвідчення закон не вимагає.

Хто може бути стороною. Насамперед учасники товариства. Додатковими сторонами можуть бути саме товариство та треті особи — наприклад, інвестор, який ще не став учасником, кредитор або ключовий менеджер. Касаційний господарський суд Верховного Суду в постанові від 10 липня 2024 року у справі № 906/739/23 підтвердив, що перелік осіб, які можуть бути стороною корпоративного договору, не є вичерпним.

Конфіденційність. Зміст корпоративного договору не підлягає розкриттю і є конфіденційним, якщо інше не встановлено законом або самим договором. Це принципова перевага перед статутом, який доступний будь-кому через реєстр: комерційні домовленості партнерів не стають публічними.

Для акціонерних товариств діє аналогічна конструкція — договір між акціонерами за Законом «Про акціонерні товариства» № 2465-IX. Логіка та сама, але є свої особливості щодо розкриття інформації, тому переносити текст із ТОВ «один в один» не варто.

Коли він справді потрібен. Якщо учасник один — не потрібен. Якщо учасників двоє і більше, а надто якщо їхні частки рівні або близькі до рівних, якщо до бізнесу заходить інвестор, якщо партнери вкладають різні за природою ресурси (гроші проти роботи), якщо планується поетапне збільшення частки менеджера — договір стає основним документом, що описує реальні домовленості.

Які питання він регулює

Статут відповідає на питання «як влаштоване товариство». Корпоративний договір — на питання «про що домовилися конкретні люди».

Голосування. Договір може зобов’язувати учасників голосувати узгоджено з визначених питань, голосувати за визначену кандидатуру директора, не блокувати затвердження бюджету, утримуватися від голосування у ситуаціях конфлікту інтересів. Це найчастіше використовувана частина.

Управління. Кого сторони номінують до виконавчого органу та наглядової ради, у якому порядку ці номінації змінюються, які рішення потребують попереднього письмового погодження партнера, які ліміти повноважень встановлюються для директора.

Фінансування. Хто, скільки і коли вносить; що відбувається, якщо партнер не вніс свою частину — розмиття частки, штраф, конвертація внеску другого партнера у позику під відсоток. Цей блок найчастіше рятує проєкти: без нього невиконання фінансових обіцянок не має жодних наслідків.

Дивідендна політика. Яка частка прибутку розподіляється, за яких умов розподіл не здійснюється, у які строки ухвалюється рішення. Детальніше про саму процедуру — у статті про дивіденди в ТОВ.

Заборона конкуренції та переманювання. Зобов’язання не вести конкуруючу діяльність, не переманювати персонал і клієнтів — як під час участі, так і протягом визначеного строку після виходу.

Інформаційні права. Формат і періодичність управлінської звітності, право на аудит, доступ до первинних документів. Для партнера, який не керує операційно, це критично.

Вирішення конфліктів. Процедура ескалації, медіація, механізми виходу з глухого кута. Для спільних проєктів із партнером ці конструкції описані докладніше у матеріалі про спільне підприємство.

Механізми захисту часток

Це найцінніша частина договору, бо саме тут описуються сценарії, які закон сам по собі не передбачає.

Tag-along — право приєднатися до продажу. Якщо один партнер продає свою частку третій особі, другий має право вимагати, щоб покупець на тих самих умовах викупив і його частку. Захищає міноритарія від того, щоб залишитися в компанії з незнайомим мажоритарієм.

Drag-along — право примусити до продажу. Дзеркальний механізм: партнер, який продає контрольний пакет покупцеві всього бізнесу, може вимагати від іншого приєднатися до угоди. Захищає мажоритарія, бо покупці зазвичай хочуть 100 %, а не 70 %.

Lock-up — заборона відчуження. Зобов’язання не продавати частку протягом визначеного періоду — наприклад, перших трьох років або до завершення інвестиційного раунду.

Опціони call і put. Право викупити частку партнера або, навпаки, право продати йому свою за наперед визначеною формулою при настанні конкретної події: недосягнення показників, звільнення менеджера, порушення договору.

Good leaver / bad leaver. Два режими виходу з різною ціною. Партнер, який залишає проєкт із поважних причин, отримує ринкову вартість частки; партнер, який порушив договір або пішов конкурувати, — номінальну або зі знижкою.

Переважне право і як воно заважає. Закон дає учасникам переважне право на придбання частки, що продається третій особі, з 30-денним строком на відповідь. Для більшості описаних механізмів ця процедура є перешкодою. Вихід передбачений самим законом: статутом може бути встановлено, що учасники не мають переважного права, а також інший порядок його реалізації чи необхідність згоди інших учасників на відчуження. Важливо, що ці положення змінюються або виключаються зі статуту одностайним рішенням загальних зборів — тобто домовлятися про це треба на старті.

Коли справа доходить до фактичного продажу, діє окрема процедура — ми описали її у статті про продаж частки в ТОВ.

Відмінність від статуту

Це два різні за природою документи, і вони не замінюють один одного.

Головне практичне правило. Усе, що має діяти «проти світу» — проти нового учасника, проти покупця частки, проти контрагента — має бути в статуті. Усе, що є комерційною домовленістю конкретних людей, — у договорі.

Класична помилка. Партнери прописують у корпоративному договорі підвищений кворум для окремих рішень і вважають питання закритим. Але загальні збори проводяться за статутом: якщо статут дозволяє ухвалити рішення простою більшістю, воно буде чинним. Порушник відповідатиме перед партнером за договором, проте саме рішення залишиться в силі, а наслідки доведеться розгрібати окремим позовом.

Правильний підхід — готувати статут і договір одночасно, як пару документів. Спершу вирішити, що саме має бути непорушним для будь-кого, і закласти це у статут; решту описати в договорі з конкретними санкціями. Про базову структуру статуту ми писали у матеріалі про статут ТОВ.

Чим підкріплений за законом

Корпоративний договір цінний не самими формулюваннями, а тим, що закон дає два дуже конкретні механізми примусу.

Механізм перший: нікчемність правочину. Договір, укладений стороною корпоративного договору на порушення цього корпоративного договору, є нікчемним, якщо інша сторона за договором знала або мала знати про таке порушення. Це означає: якщо партнер попри lock-up продав частку покупцеві, який був обізнаний про існування обмеження, такий правочин є недійсним у силу закону — без рішення суду.

Верховний Суд уточнив практичний бік: оскільки нікчемний правочин недійсний у силу закону, вимога про визнання його недійсним зазвичай не є належним способом захисту (постанова КГС ВС від 10 липня 2024 року у справі № 906/739/23). Захищатися потрібно вимогою, що усуває наслідки — наприклад, про визначення розміру статутного капіталу та часток учасників.

Проблема доказування. Усе тримається на тому, що покупець «знав або мав знати». Якщо договір конфіденційний, довести обізнаність складно. Тому на практиці обмеження дублюють у статуті — так покупець уже не зможе посилатися на незнання, бо статут публічний.

Механізм другий: безвідклична довіреність. Закон передбачає безвідкличну довіреність з корпоративних прав: вона видається для виконання або забезпечення виконання зобов’язань учасників, підлягає нотаріальному посвідченню і припиняється у разі припинення зобов’язання, для якого видана.

Це найсильніший інструмент у всій конструкції. Він перетворює зобов’язання «продати частку за опціоном» із позовної вимоги, яка роками ходить по судах, у дію, яку представник може вчинити самостійно. Саме тому серйозні опціонні механізми в Україні завжди оформлюють у зв’язці «корпоративний договір + безвідклична довіреність».

Межа, встановлена законом. Корпоративний договір, яким на учасників покладається обов’язок забезпечити голосування згідно з вказівками органів управління товариства, є нікчемним. Тобто домовлятися між собою учасники можуть, а передавати своє волевиявлення під контроль директора чи наглядової ради — ні.

Санкції за порушення

Зобов’язання без наслідків не працює. Набір санкцій обмежений, але кожна з них має свою зону застосування.

Неустойка. Найпоширеніший і найпростіший варіант: фіксована сума за кожне порушення або відсоток від вартості частки. Головна перевага — не треба доводити розмір збитків, достатньо факту порушення. Головна вимога — сума має бути достатньо великою, щоб порушувати було невигідно, але не настільки, щоб суд зменшив її як явно непомірну.

Відшкодування збитків. Працює, коли порушення завдало вимірюваної шкоди. Складність у доказуванні: потрібно показати розмір, протиправність і причинний зв’язок. Зазвичай комбінується з неустойкою як додаткова вимога.

Опціон як санкція. Найефективніша конструкція: порушення договору є підставою для виникнення у сумлінного партнера права викупити частку порушника за зниженою ціною. Тут не потрібно нічого рахувати — спрацьовує сам механізм, підкріплений безвідкличною довіреністю.

Нікчемність правочину. Описана вище; діє лише щодо правочинів із обізнаним контрагентом.

Втрата права на окремі переваги. Наприклад, партнер, який не вніс узгоджене фінансування, втрачає право вето з визначених питань або право на номінування директора.

Де розглядатимуть спір. Корпоративні спори належать до юрисдикції господарських судів. Передати такий спір до міжнародного комерційного арбітражу можна лише за наявності арбітражної угоди між самою юридичною особою та всіма її учасниками — тому арбітражне застереження в корпоративному договорі слід формулювати так, щоб товариство теж було його стороною. Якщо спір усе ж виник, загальну логіку захисту ми описали у статті про корпоративні спори.

Як укласти правильно

Порядок дій, який ми вважаємо робочим.

1. Зафіксувати домовленості до юридичної роботи. Прості відповіді на прості питання: хто що вносить, хто ухвалює рішення, як ділиться прибуток, що буде, якщо один захоче вийти, що буде, якщо один не виконає обіцянки. Поки на ці п’ять питань немає спільної відповіді, писати договір рано.

2. Перевірити вихідні дані. Чи зареєстровані частки так, як сторони вважають; чи немає обтяжень; чи не суперечать домовленості чинному статуту; чи належать товариству права на ключові активи.

3. Готувати статут і договір разом. Спершу визначити, що виноситься у статут, — і лише потім писати договір. Зворотний порядок призводить до конфлікту документів.

4. Описати механізми до дрібниць. Не «сторони домовляться про ціну», а конкретна формула. Не «розумний строк», а кількість днів. Не «істотне порушення», а перелік. Будь-яка оціночна категорія в цьому документі — це майбутній спір.

5. Оформити довіреності. Для кожного опціону і кожного зобов’язання передати частку — безвідклична довіреність у нотаріуса. Без неї механізм лишається декларацією.

6. Узгодити мову і право. Для угоди з іноземним партнером — двомовний текст із вказівкою, яка версія переважає, і чітке арбітражне або підсудне застереження.

7. Передбачити перегляд. Бізнес змінюється: новий раунд, новий партнер, зміна напряму. Договір варто переглядати при кожній такій події, а не лише коли виник конфлікт.

Чи потрібен нотаріус. Для самого договору — ні, достатньо письмової форми. Для безвідкличної довіреності — обов’язково. Для відчуження частки на виконання договору — так, акт приймання-передачі частки підлягає нотаріальному засвідченню справжності підписів.

Типові помилки

Перелік складений із реальних конфліктів, які доводилося розплутувати.

• Шаблон із чужої юрисдикції. Переклад англійського shareholders agreement без адаптації дає набір конструкцій, половина з яких не має опори в українському праві. Drag-along без статутного виключення переважного права — найпоширеніший приклад.
• Договір без статуту. Домовленості є, але статут типовий, із модельними положеннями. Рішення, ухвалене всупереч договору, залишається чинним.
• Відсутність безвідкличних довіреностей. Опціон описаний на трьох сторінках, але виконати його можна лише через суд — тобто через два-три роки.
• Санкції «за домовленістю сторін». Формулювання без конкретної суми не є санкцією взагалі.
• Спроба зобов’язати голосувати за вказівками директора. Така умова нікчемна прямо за законом.
• Конфіденційність, яка працює проти власника. Якщо жодне обмеження не продубльоване в статуті, довести обізнаність покупця про порушення майже неможливо.
• Арбітражне застереження без участі товариства. Спір усе одно розглядатиме господарський суд.
• Договір «на майбутнє», підписаний і забутий. Через два роки склад учасників інший, частки інші, а документ описує неіснуючу конфігурацію.

Окремо зазначимо: корпоративний договір не рятує від неправильно обраної форми бізнесу. Якщо партнери працюють як ФОП, домовлятися про «частки» немає про що — про цей вибір ми писали у матеріалі про ФОП чи ТОВ. Загальний огляд галузі — у розділі про корпоративне право.

У LEGIUS ми готуємо корпоративні договори у зв’язці зі статутом і довіреностями, моделюємо сценарії виходу й конфлікту, супроводжуємо вхід інвестора та перегляд домовленостей після кожного раунду. Напрям ведуть практики корпоративного права та M&A. Щоб обговорити вашу структуру, запишіться на консультацію.