Краудфандинг в Україні: правове регулювання

Краудфандинг як спосіб залучення капіталу

Краудфандинг — це залучення коштів від великої кількості людей, кожен з яких вкладає відносно невелику суму, зазвичай через онлайн-платформу. Для стартапу чи соціального проєкту це спосіб профінансувати ідею, не звертаючись до банку чи венчурного фонду, а заразом перевірити попит ринку.

Юридична природа краудфандингу принципово залежить від того, що отримує учасник навзамін: подяку, товар, частку чи борговий інструмент. Саме від цього залежить, які закони застосовуються та чи виникають у організатора зобов’язання перед регулятором.

Головна небезпека теми сформульована в одній нормі. Стаття 97 Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» визначає публічну пропозицію цінних паперів як пропозицію (оферту), звернену до невизначеного кола осіб, про придбання цінних паперів в оферента за ціною та на умовах, визначених такою пропозицією. Будь-яка краудфандингова кампанія за своєю конструкцією звернена саме до невизначеного кола осіб — тому питання не в тому, «чи схожа вона на публічну пропозицію», а лише в тому, чи є предметом пропозиції цінні папери або корпоративні права.

Помилка в кваліфікації моделі — найпоширеніша причина проблем, тому правове структурування кампанії варто закласти ще до її запуску в межах супроводу інвестицій.

Чотири моделі краудфандингу

Світова та українська практика розрізняють чотири базові моделі, кожна зі своїм правовим режимом:

Чим ближче модель до інвестиційної, тим суворіші вимоги: розкриття інформації, ліцензування платформи, захист дрібних інвесторів. Невинна на вигляд кампанія з обіцянкою частки може виявитися публічною пропозицією цінних паперів з усіма наслідками.

Дві межі, які найчастіше перетинають непомітно:

• Винагородний перетворюється на інвестиційний, коли замість товару обіцяють «частку в проєкті», «відсоток від прибутку» або «дохід від продажів». Формулювання в лендингу тут має пряме юридичне значення.
• Борговий перетворюється на фінансову послугу. Систематичне надання коштів у позику на професійній основі регулюється Законом України «Про фінансові послуги та фінансові компанії» № 1953-IX і вимагає відповідного статусу — що особливо актуально для самої платформи, а не лише для позичальника.

Окремо: цільові облігації — це облігації, погашення яких здійснюється шляхом передачі товарів, надання послуг або виконання робіт. Конструкція «дайте грошей зараз — отримаєте продукт потім», оформлена як борговий інструмент, має власний режим емісії за Законом про ринки капіталу, і це не те саме, що попереднє замовлення.

Донорський збір: що насправді вимагає закон

Донорську модель вважають «нерегульованою», і це найпоширеніша помилка. Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» № 5073-VI містить окремий інститут із конкретними вимогами.

Стаття 7 цього Закону визначає публічний збір благодійних пожертв як добровільний збір цільової допомоги у формі коштів або майна серед невизначеного кола осіб, зокрема з використанням засобів електронних комунікацій, для досягнення цілей, визначених Законом. Тобто онлайн-збір на картку — це саме публічний збір благодійних пожертв, а не «просто перекази від друзів».

Закон встановлює три різні підстави для такого збору, залежно від того, хто і для кого збирає:

• Від імені благодійної організації — на підставі нотаріально посвідченої довіреності керівника цієї організації. Довіреність має визначати цілі, місце і строк збору коштів або іншого майна, порядок їх використання та порядок загального доступу до фінансових звітів організації.
• На користь благодійної організації, але від власного імені — на підставі контракту (договору) про благодійну діяльність із такою організацією, з тим самим обов’язковим змістом.
• Від імені або на користь інших бенефіціарів (крім благодійних організацій) — на підставі контракту про благодійну діяльність із таким бенефіціаром або одним із його законних представників. Контракт має визначати цілі, місце і строк збору, порядок цільового використання, обліку та звітності, а також відповідальність особи, яка здійснює збір, перед бенефіціаром і благодійниками у разі порушення контракту або порядку використання пожертв.

Окрема заборона, про яку майже не згадують. Особи, які перебувають на державній або іншій публічній службі, та особи, які діють від імені таких осіб, не мають права здійснювати публічний збір благодійних пожертв, крім випадків, передбачених цим Законом. Для посадовців, депутатів місцевих рад і військовослужбовців це означає, що звичний «збір на картку» потребує іншої конструкції — через благодійну організацію або територіальну громаду.

Для збору через благодійне електронно-комунікаційне повідомлення (SMS-збір) стаття 7-1 Закону встановлює окремий режим: постачальник електронних комунікаційних послуг здійснює збір серед абонентів на підставі договору з неприбутковою організацією, у тому числі благодійною (крім політичних партій і кредитних спілок), або з територіальною громадою; довіреність у цьому разі не вимагається. Кошти використовуються виключно на цілі, визначені договором, а використання їх на адміністративні та інші витрати, не передбачені договором, забороняється. Постачальник має право контролювати цільове використання, а організація зобов’язана оприлюднювати на своєму вебсайті звіти про використання коштів і підтвердні документи.

Нагадаємо також, що благодійні організації мають право здійснювати господарську діяльність без мети одержання прибутку, якщо вона сприяє досягненню їх статутних цілей, і подають фінансову, статистичну та іншу обов’язкову звітність у порядку, встановленому законом (стаття 17 Закону). Про статус такої організації — у матеріалі про неприбутковий статус.

Коли кампанія стає публічною пропозицією цінних паперів

Окремого спеціального закону про краудфандинг в Україні немає, тому до різних моделей застосовуються загальні акти. Винагородний краудфандинг регулюється Цивільним кодексом (договори купівлі-продажу, дарування, надання послуг). Інвестиційний та борговий краудфандинг потрапляють у сферу дії Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки».

Механіка норми. Стаття 97 цього Закону встановлює, що публічна пропозиція здійснюється в порядку, встановленому Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, виключно за умови оприлюднення проспекту, затвердженого НКЦПФР, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Більше того, здійснення публічної пропозиції можливе лише за умови дійсності проспекту відповідно до статті 100 Закону.

Сама публічна пропозиція має містити умови та порядок придбання цінних паперів, строк її дії та відповідати вимогам, встановленим НКЦПФР. Вона може здійснюватися: емітентом у процесі емісії цінних паперів; емітентом щодо викуплених цінних паперів; оферентом щодо продажу належних йому цінних паперів.

Технічна, але корисна деталь про організовані ринки: подання заявки про допуск до торгів на регульованому фондовому ринку вважається здійсненням публічної пропозиції, а подання заявки про допуск до торгів на БТМ або ОТМ — не вважається.

Що таке проспект. За статтею 98 Закону проспект має містити всю інформацію, необхідну інвесторам для обґрунтованої оцінки фінансового становища, активів і пасивів та перспектив емітента, поданої у формі, яку легко зрозуміти та проаналізувати. Він складається з трьох частин: анотації, реєстраційного документа і документа про цінні папери. Анотація містить інформацію про істотні характерні ознаки та ризики. Фінансова звітність, що включається до проспекту, має бути перевірена суб’єктом аудиторської діяльності.

І норма, яка найбільше впливає на стиль краудфандингових матеріалів: особа, яка оформлює проспект, за включення до проспекту недостовірних та/або оманливих відомостей несе відповідальність, визначену законом. Маркетингові перебільшення в документі, що подається регулятору, — це не «сміливий пітч», а підстава для відповідальності.

Для бізнесу з цього випливає проста практична логіка: якщо ви обіцяєте частку чи дохід невизначеному колу осіб, вам потрібен або проспект, або один із винятків, описаних далі. Третього варіанта немає. Точну кваліфікацію інструмента й застосовний режим ми визначаємо разом із практикою корпоративного права.

Винятки: коли проспект не потрібен

Частина четверта статті 97 Закону встановлює перелік випадків, на які вимоги щодо необхідності оформлення та оприлюднення проспекту не поширюються. Саме в цих винятках і живуть реальні краудфандингові кампанії. Основні з них:

• пропозиція здійснюється виключно серед кваліфікованих інвесторів;
• пропозиція здійснюється серед інвесторів за умови, що кожний з них придбаває цінні папери на суму, що перевищує розмір, встановлений НКЦПФР — тобто «великий чек» від кожного учасника виводить пропозицію з-під проспекту;
• пропозиція здійснюється протягом не більше ніж 12 послідовних місяців за умови, що сума такої пропозиції не перевищує розмір, установлений НКЦПФР — це і є «малий раунд» без проспекту;
• номінальна вартість цінних паперів, щодо яких здійснюється публічна пропозиція, перевищує розмір, встановлений НКЦПФР;
• емісія акцій здійснюється з метою їх конвертації в акції іншого типу та/або класу того самого емітента;
• здійснюється емісія цінних паперів, що підлягають розподілу між теперішніми або колишніми керівниками чи працівниками емітента або підконтрольних йому юридичних осіб — за умови наявності документа, що містить інформацію про кількість і тип цінних паперів та умови й деталі розподілу. Це законодавча основа для опціонних програм, детальніше — у матеріалі про ESOP та опціони;
• емісія державних цінних паперів та облігацій місцевих позик.

Зверніть увагу на спільну рису трьох перших і найважливіших винятків: конкретні порогові розміри встановлює не закон, а НКЦПФР своїми актами. Тому «я десь читав, що до певної суми проспект не потрібен» — непридатна основа для планування: порогові значення перевіряються в чинних актах Комісії станом на дату запуску кампанії, і робити це потрібно щоразу.

Варто враховувати й напрям руху законодавства. Комісія веде окремий законопроєкт (№ 15336) про спрощення процедур непублічних випусків цінних паперів — із пропозицією не більш як 150 особам і реєстраційними процедурами за принципом єдиного вікна в Центральному депозитарії; у серпні 2026 року його підтримав профільний комітет Верховної Ради. Це законопроєкт, а не чинна норма, але він добре показує, де законодавець бачить межу між публічним і непублічним залученням.

Інвестиційний краудфандинг і структура через SPV

Інвестиційний краудфандинг найскладніший, адже фактично означає продаж корпоративних прав чи цінних паперів широкому колу осіб. Залучивши таким чином сотні дрібних учасників, компанія отримує надзвичайно фрагментовану структуру власності, що ускладнює подальше управління та майбутні раунди.

Чому це проблема не лише «на папері»:

• Кворум і голосування. Рішення, що вимагають трьох чвертей голосів усіх учасників, стають практично недосяжними, якщо сотня дрібних власників просто не бере участі у зборах.
• Наступний раунд. Професійний інвестор не заходить у компанію з непрозорою таблицею капіталізації й десятками міноритаріїв без узгодженої позиції.
• Вихід. Продаж проєкту стратегу вимагає зібрати підписи або забезпечити механізми примусового приєднання до угоди — чого в документах зазвичай немає.
• Адміністрування. Повідомлення, виплати, звітність для сотні учасників — це реальні постійні витрати.

На практиці цю проблему вирішують через проміжну структуру: дрібні інвестори вкладають кошти в окрему компанію (SPV або синдикат), яка вже виступає єдиним учасником стартапу. Це спрощує таблицю капіталізації й управління, а також локалізує всі домовленості з дрібними інвесторами на рівні SPV, не обтяжуючи ними сам операційний бізнес.

Що обов’язково фіксується в документах SPV і у корпоративному договорі: порядок голосування SPV у стартапі та хто формує цю позицію; права дрібних інвесторів на інформацію; механізми drag-along і tag-along; порядок виходу та оцінки частки; розподіл надходжень від продажу. Без цього масовий вхід дрібних учасників легко паралізує ухвалення рішень.

Поряд із SPV в українській практиці використовують і борговий інструмент із відкладеною конвертацією — конструкції, описані в матеріалі про SAFE та конвертовану позику. Для невеликої кількості інвесторів це часто простіше, ніж емісія. Якщо ж планується подальший продаж проєкту стратегу, фрагментована структура потребуватиме консолідації за правилами M&A.

Недобросовісна емісія та наслідки для організатора

Це розділ про те, що буває, коли кампанію запустили «як є». Закон України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» містить окремий інститут — недобросовісна емісія цінних паперів (стаття 96).

Недобросовісною є емісія, вчинена з порушенням встановленої законом процедури; це підстава для відмови в реєстрації випуску цінних паперів, відмови в реєстрації звіту про результати емісії та відмови в затвердженні проспекту, а також для зупинення розміщення цінних паперів. Підставами визнання емісії недобросовісною є, зокрема: порушення емітентом вимог Закону, невідповідність поданих документів вимогам законодавства або неповнота інформації в них; порушення порядку прийняття рішення про емісію; внесення недостовірних, суперечливих або неповних відомостей до документів; неодноразове грубе порушення прав інвесторів під час емісії.

Наслідки розгортаються послідовно: НКЦПФР має право тимчасово зупинити розміщення; якщо порушення не усунені, Комісія приймає рішення про визнання емісії недійсною; а в разі визнання емісії недійсною емітент зобов’язаний повернути інвесторам кошти (майно, майнові права), що надійшли як плата за розміщені цінні папери, у порядку, встановленому НКЦПФР.

Для організатора краудфандингової кампанії це означає найгірший із можливих сценаріїв: кошти вже витрачені на розробку продукту, а обов’язок повернути їх виникає одномоментно й у повному обсязі.

Додайте до цього репутаційний механізм, який Комісія використовує активно: НКЦПФР публічно попереджає про сумнівні інвестиційні проєкти, називаючи конкретні бренди у своїх повідомленнях. Для проєкту, що залучає кошти від роздрібних інвесторів, поява в такому переліку означає фактичне завершення кампанії незалежно від подальшої юридичної оцінки.

Окремо про податки: залучені кошти мають різну податкову природу залежно від моделі — безповоротна фінансова допомога, передоплата за товар, позика чи оплата за цінні папери. Це прораховується до запуску, а не за підсумками року.

Ризики, захист учасників і чек-лист запуску

Для організатора головні ризики — порушення вимог про публічну пропозицію цінних паперів (що загрожує санкціями НКЦПФР і визнанням емісії недійсною з обов’язком повернути кошти) та податкові наслідки залучених коштів. Для учасника ризик інший: висока ймовірність втратити вкладене, адже краудфандинг фінансує ранні, найбільш ризикові стадії, а механізми захисту дрібного інвестора обмежені.

Чек-лист, який ми проходимо до запуску кампанії:

1. Визначити модель і зафіксувати її письмово. Донорська, винагородна, боргова чи інвестиційна — від цього залежить усе інше.
2. Перечитати текст лендингу юридичними очима. Слова «частка», «відсоток від прибутку», «дохід», «інвестиція», «дивіденди» переводять кампанію в інвестиційну модель незалежно від того, що ви мали на увазі.
3. Для донорської моделі — оформити підставу збору за статтею 7 Закону про благодійну діяльність: нотаріальну довіреність або контракт про благодійну діяльність із потрібним змістом; перевірити, чи не поширюється на вас заборона для осіб на публічній службі.
4. Для винагородної моделі — підготувати умови як публічну пропозицію укласти договір: що саме, у який строк, що буде при недосягненні цілі або затримці виробництва, як повертаються кошти.
5. Для інвестиційної моделі — перевірити чинні порогові розміри в актах НКЦПФР і визначити, чи потрапляєте ви у виняток за частиною четвертою статті 97 Закону; якщо ні — планувати проспект із аудитом фінансової звітності.
6. Для боргової моделі — оцінити, чи не є діяльність фінансовою послугою за Законом № 1953-IX, окремо для вас і для платформи.
7. Побудувати структуру володіння — SPV або синдикат — і прописати корпоративний договір до того, як перший інвестор перерахував кошти.
8. Прописати правила повернення коштів у разі недосягнення цілі кампанії — прозоро й у самих умовах, а не в приватному листуванні.
9. Порахувати податки за кожним сценарієм надходжень.
10. Перевірити саму платформу: де вона зареєстрована, який її статус, хто є стороною договору з інвестором, де зберігаються кошти до завершення збору.

Грамотна кампанія мінімізує ризики: коректна правова модель, прозоре розкриття умов, чіткі правила повернення коштів і продумана структура володіння. Перш ніж запускати збір під обіцянку частки чи доходу, варто отримати консультацію, щоб не перетворити маркетингову кампанію на незаконну емісію. Більше матеріалів — у розділі блог.