Due diligence: комплексна перевірка бізнесу перед угодою

Що таке due diligence

Due diligence — це перевірка бізнесу перед угодою, мета якої не «знайти ідеальну компанію», а зрозуміти, що саме ви купуєте і за що платите. Ідеальних активів не буває; питання в тому, чи відомі вам ризики й чи враховані вони в ціні та договорі.

Коли перевірка потрібна:

• купівля компанії або частки в ній;
• вхід інвестора в бізнес;
• придбання значного активу — нерухомості, виробничого комплексу, прав інтелектуальної власності;
• злиття або приєднання;
• видача великого кредиту чи позики під забезпечення.

Про строки реалістично. Перевірка невеликої компанії з прозорою структурою — 2–4 тижні. Середній бізнес із кількома юридичними особами, нерухомістю й персоналом — 1–2 місяці. Якщо продавець не має впорядкованих документів, строк визначається не вашою швидкістю, а швидкістю, з якою він їх знаходить. Саме готовність продавця розкривати інформацію — перший і найінформативніший сигнал.

Контекст — практика корпоративного права.

Напрями перевірки

Обсяг визначається розміром угоди: для невеликої покупки достатньо юридичного й податкового напрямів, для великої потрібні всі. Але економити варто на глибині, а не на напрямах — пропущений цілий напрям зазвичай і стає місцем, де ховається головна проблема.

Практичне правило: перевірку замовляє й оплачує покупець, а не продавець. Звіт, підготовлений на замовлення продавця, корисний як джерело документів, але не як незалежна оцінка ризиків.

Юридичний due diligence: перелік

Це найконкретніша частина, і її варто мати як чек-лист.

Реєстри й відкриті джерела:

• ЄДР — склад учасників, розмір часток, керівник, обмеження його повноважень, види діяльності, записи про перебування в процесі припинення, записи про судові рішення;
• структура власності — до кінцевих бенефіціарних власників, із перевіркою на санкції та на зв’язок із забороненими юрисдикціями;
• Єдиний державний реєстр судових рішень — завершені й поточні справи компанії, її керівника, учасників;
• Єдиний реєстр боржників і дані про виконавчі провадження;
• реєстр обтяжень рухомого майна та Державний реєстр речових прав — застави, іпотеки, арести;
• реєстр платників ПДВ і дані про податковий борг;
• санкційні переліки — українські й міжнародні;
• реєстр судових справ про банкрутство.

Документи, які треба отримати від продавця:

1. Корпоративні — статут у чинній редакції та всі попередні, протоколи загальних зборів за період володіння, акти приймання-передачі часток, корпоративний договір, якщо є.
2. Правовстановлюючі на нерухомість, обладнання, транспорт, права інтелектуальної власності.
3. Договори — із ключовими контрагентами, оренда, кредити, порука, застава, ліцензійні. Особлива увага — умовам про зміну контролю: багато договорів дають контрагенту право розірвати їх при зміні власника.
4. Дозволи й ліцензії — із перевіркою строків і підстав для переоформлення.
5. Трудові — штатний розпис, трудові договори з ключовими особами, накази, заборгованість із зарплати.
6. Податкові — звітність, акти перевірок, ППР, стан судових спорів з ДПС.
7. Судові — матеріали поточних справ, а не лише їх перелік.

Три речі, які найчастіше знаходять і які найдорожче коштують: непогашені обтяження на основному активі; дозвільні документи, що потребують переоформлення через зміну найменування чи адреси (і тоді формально наявний дозвіл стає проблемним — див. матеріал про дозвільні документи); неузгоджені податкові періоди, за якими строк давності ще не сплив.

Нові питання після скасування ГК

Після 28 серпня 2025 року в чек-листі з’явилися питання, яких раніше не було. Господарський кодекс втратив чинність на підставі Закону № 4196-IX, і це створило окремий блок перевірки.

1. Організаційно-правова форма цілі. Закон заборонив створювати нові приватні, дочірні, іноземні, державні й комунальні підприємства. Наявні працюють у трирічному перехідному періоді до 28 серпня 2028 року і мають привести статути у відповідність. Якщо ви купуєте приватне або дочірнє підприємство, у вас з’являється зобов’язання з дедлайном, яке переходить разом з активом. Це питання ціни й строків, і його треба ставити прямо.
2. Договори з посиланнями на ГК. Самі договори залишаються чинними, і посилання на ГК недійсності не тягнуть. Але норми, на які вони посилаються, вже не діють. Перевірити варто передусім умови про відповідальність (чи не спираються на скасоване шестимісячне обмеження нарахування санкцій за ст. 232 ГК) і про порядок зміни й розірвання (чи не описані через процедуру ст. 188 ГК).
3. Статут цілі. Посилання на ГК у частині управління більше не працюють, а з 28 серпня 2025 року рішення загальних зборів ухвалюються більшістю від усіх учасників. Якщо статут не оновлювався, після угоди вам доведеться робити нову редакцію — і це варто закласти в план першого місяця після закриття.
4. Право господарського відання й оперативного управління. Через три роки ці права втратять чинність; залишаються лише право власності та узуфрукт. Якщо майно цілі належить їй на одному з цих прав, це окреме питання до структури угоди.

Загальне правило для цього блоку: наявність у документах посилань на ГК — не дефект сам по собі, а індикатор того, що документи давно не переглядалися. А це вже сигнал щодо якості юридичної роботи в компанії в цілому.

Результат і рішення

Результат перевірки — не висновок «можна» чи «не можна», а перелік ризиків із оцінкою кожного: яка ймовірність, яка максимальна сума, чи можна усунути до угоди, хто має його нести.

Далі з кожним ризиком роблять одне з чотирьох:

1. Усувають до угоди. Продавець погашає борг, знімає обтяження, переоформлює дозвіл, закриває спір. Це найчистіший варіант, і саме його варто пропонувати першим.
2. Зменшують ціну на оцінену суму ризику.
3. Переносять на продавця через гарантії та індемніті в договорі — із конкретними сумами, строками і механізмом пред’явлення вимог. Докладніше в матеріалі про гарантії та індемніті.
4. Приймають свідомо, якщо ризик малий або неусувний, але це рішення має бути зафіксоване, а не забуте.

Окремо — відкладальні умови: угода закривається лише після того, як продавець виконає певні дії. Це робочий механізм для ризиків, які можна усунути, але не одразу.

Про межі перевірки, чесно. Due diligence знижує ризик, але не прибирає його повністю: ви бачите те, що є в реєстрах і в наданих документах. Приховане поручительство, непроведені в обліку зобов’язання, домовленості «на словах» перевірка не покаже. Саме тому гарантії та індемніті в договорі — не альтернатива перевірці, а її обов’язкове продовження: перевірка знаходить відоме, договір закриває невідоме.

І про структуру угоди. Результат due diligence може змінити саму конструкцію: якщо ризиків багато й вони зосереджені в самій юридичній особі, купівля активів часто безпечніша за купівлю частки — тоді історичні зобов’язання залишаються у продавця. Порівняння двох підходів — у матеріалі про share deal і asset deal, а порядок відчуження частки — у матеріалі про продаж частки ТОВ.

Юристи практики корпоративного права LEGIUS проводять юридичний due diligence і перекладають його результати в умови договору — від зменшення ціни до індемніті. Суміжні питання — у матеріалах про ліцензування діяльності та холдингову структуру.