Виїзд дитини за кордон

Загальні правила виїзду дитини

Порядок перетину державного кордону дітьми встановлюють Правила перетинання державного кордону громадянами України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57. Саме цей документ, а не Сімейний кодекс, визначає, які папери потрібні на кордоні.

Логіка правил проста і будується на двох рубежах — 16 років і наявність воєнного стану.

Тобто поза особливим правовим режимом нотаріально засвідчена згода другого з батьків — норма, а не виняток. У такій згоді зазначають державу прямування і відповідний часовий проміжок перебування в цій державі; згода потрібна, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Після 16 років дитина перетинає кордон за власним закордонним паспортом, і жодна згода батьків уже не вимагається — незалежно від воєнного стану.

Контекст — практика сімейного права.

Спрощений порядок під час воєнного стану

Це головне, що потрібно знати зараз. Пункт 2-3 Правил № 57 встановлює, що на період дії воєнного або надзвичайного стану дитина, яка не досягла 16 років, може перетнути державний кордон:

• у супроводі одного з батьків — без нотаріально засвідченої згоди другого;
• у супроводі баби, діда, повнолітніх брата чи сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним із батьків письмовою заявою, засвідченою органом опіки та піклування.

Зверніть увагу на різницю у формі: для супроводу родичами та іншими уповноваженими особами достатньо заяви одного з батьків, але вона засвідчується не нотаріусом, а органом опіки та піклування. Це часта помилка — люди йдуть до нотаріуса, а на кордоні документ не відповідає нормі.

Під час воєнного стану розширено й перелік документів самої дитини. Крім закордонного паспорта, проїзного документа дитини, дипломатичного чи службового паспорта, підставою для перетину може бути запис про дитину в закордонному паспорті одного з батьків або свідоцтво про народження — але лише на період дії воєнного стану. Коли режим буде скасовано, ці підстави зникнуть, і дитині знадобиться власний документ.

Окремо врегульовано груповий виїзд дітей на оздоровлення: під час воєнного стану для нього потрібна згода Національної соціальної сервісної служби, а заява батьків засвідчується службою у справах дітей.

Важливо розуміти межі цього спрощення. Воно стосується перетину кордону — тобто адміністративної процедури на пункті пропуску. Воно не скасовує сімейних прав другого з батьків: право брати участь у вихованні, спілкуватися з дитиною, знати про її місце перебування і звертатися до суду з відповідними позовами залишається. Спрощений порядок виїзду і сімейний спір про дитину — це два різні рівні, і перший не вирішує другого.

Коли згода другого з батьків не потрібна

Поза спрощеним режимом воєнного стану Правила № 57 дають власний перелік підстав виїзду дитини до 16 років без нотаріальної згоди другого з батьків. Ці підстави працюють завжди — і вони важливі, бо саме на них доведеться опиратися після скасування воєнного стану.

Документи пред’являються в оригіналі або в нотаріально засвідчених копіях.

Підстава з аліментною заборгованістю — найпотужніший і найменш відомий інструмент. Вона з’явилася в законодавстві саме як стимул до сплати аліментів і дозволяє тому з батьків, з ким проживає дитина, вирішувати питання виїзду самостійно, без будь-якого звернення до суду. Як накопичується й розраховується заборгованість і де брати довідку — розібрано в матеріалі про заборгованість з аліментів.

Виїзд на строк до місяця і понад місяць

Сімейний кодекс додає до правил перетину кордону власний механізм, який прив’язаний не до документів, а до строку поїздки.

За ч. 5 ст. 157 СК той із батьків, з ким за рішенням суду визначено або висновком органу опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду дитини за межі України на строк до одного місяця — з метою лікування, навчання, відпочинку, оздоровлення тощо — за умови, що другий з батьків має заборгованість зі сплати аліментів понад чотири місяці (понад три місяці — якщо дитина має інвалідність або тяжке захворювання).

Виїзд на строк понад один місяць також можливий без згоди другого з батьків за тієї ж умови наявності аліментної заборгованості.

Інший бік тієї ж норми стосується батька чи матері, які проживають окремо. Якщо такий батько належно виконує свої обов’язки, він може сам ініціювати виїзд дитини — звернутися до другого з батьків за згодою. І тут працює строк, про який варто знати: якщо згоду не надано протягом 10 днів, він має право звернутися до суду за дозволом на виїзд дитини без згоди другого з батьків.

Ця конструкція важлива тим, що вона симетрична: закон не віддає питання виїзду назавжди одному з батьків, а дає інструмент кожному — одному через аліментну заборгованість другого, другому через десятиденне очікування згоди й суд.

Як отримати дозвіл суду на виїзд

Якщо жодна з підстав не підходить, а згоди немає — залишається суд. Позов подається до суду за місцем проживання відповідача (того з батьків, хто не дає згоди) або за місцем проживання дитини.

Що потрібно доводити

• Конкретну мету поїздки. Лікування, навчання, оздоровлення, відвідування родичів, відпочинок — з підтвердженням: запрошення, виклик із клініки, програма навчання, путівка.
• Конкретну країну і конкретний строк. Це не формальність, а вимога до змісту рішення.
• Що поїздка відповідає інтересам дитини і не порушує її права — зокрема право на спілкування з другим із батьків.
• Що згоду просили і не отримали. Письмове звернення, рекомендований лист, відповідь або її відсутність.

Головне обмеження, про яке мало хто попереджає

Верховний Суд сформулював позицію: дозвіл на виїзд дитини за межі України без згоди та супроводу другого з батьків є разовим і не передбачає можливості його видачі на майбутні, постійні поїздки. Тобто суд не видасть «генеральний дозвіл виїжджати коли завгодно й куди завгодно до повноліття». Рішення прив’язується до конкретної поїздки — країни, мети й періоду.

Практичний висновок: якщо поїздок планується кілька, кожна вимагає окремого звернення, і закладати час на це потрібно заздалегідь. Саме тому спрощений порядок воєнного стану й підстава з аліментною заборгованістю на практиці набагато ефективніші за судовий дозвіл — вони не разові.

Якщо місце проживання дитини юридично не визначене, суд, як правило, розглядає обидва питання в комплексі. Про це — у матеріалі про визначення місця проживання дитини.

Якщо дитину супроводжує не батько і не мати

Поза режимом воєнного стану дитину до 16 років може супроводжувати особа, уповноважена батьками і така, що досягла 18 років. Для цього потрібна нотаріально засвідчена згода обох батьків, у якій зазначено:

• хто саме супроводжує дитину (повні дані особи);
• держава прямування;
• період перебування в цій державі.

Під час воєнного стану, як описано вище, достатньо письмової заяви одного з батьків, засвідченої органом опіки та піклування, і коло супроводжувачів прямо названо в Правилах: баба, дід, повнолітні брат або сестра, мачуха, вітчим, інші уповноважені особи.

Для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, діють окремі правила — вони залежать від форми влаштування дитини (опіка, прийомна сім’я, дитячий будинок сімейного типу, заклад). Тут рішення ухвалює не лише законний представник, а й відповідний орган, тому такий виїзд готується значно довше.

Які документи варто мати на кордоні

Спрощений порядок не означає, що на кордоні нічого не перевіряють. Прикордонники мають право запросити додаткові документи — зокрема ті, що підтверджують родинний зв’язок із дитиною. Якщо прізвища батька й дитини різні (після розлучення, повторного шлюбу, зміни прізвища), це запитують майже завжди.

Мінімальний набір, який варто мати з собою навіть за спрощеною процедурою:

• документ дитини — закордонний паспорт або проїзний документ; під час воєнного стану допускаються також запис про дитину в паспорті одного з батьків чи свідоцтво про народження;
• свідоцтво про народження дитини — як підтвердження родинного зв’язку;
• документи, що пояснюють розбіжність у прізвищах: свідоцтво про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну імені;
• документ, що підтверджує підставу виїзду без згоди, якщо ви на неї опираєтеся: рішення суду, довідка про заборгованість з аліментів, свідоцтво про смерть, довідка з ДРАЦС;
• для супроводу іншою особою — нотаріальна згода або заява, засвідчена органом опіки та піклування.

Окремо варто перевірити вимоги країни прямування — вони живуть за власними правилами й нерідко суворішими за українські. Низка держав вимагає перекладеної та апостильованої згоди другого з батьків навіть тоді, коли українські прикордонники її не просять. Український спрощений порядок не зобов’язує іноземних прикордонників, і відмова у в’їзді на цій підставі — реальний, а не теоретичний сценарій.

Чи можна заборонити виїзд дитини за кордон

Це питання задають найчастіше — і відповідь на нього здебільшого не та, яку очікують.

Загального механізму «заборони виїзду дитини» в українському праві немає. Немає реєстру, до якого можна внести дитину, і немає окремого позову «про заборону виїзду» як самостійного способу захисту.

Найчастіше люди намагаються досягти цього через забезпечення позову — просять суд заборонити дитині перетинати кордон на час розгляду спору. І тут діє чітка позиція Верховного Суду, сформульована Об’єднаною палатою Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року (справа № 754/7569/21):

• у спорах про повернення дитини за Гаазькою конвенцією 1980 року заборона дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України є допустимим заходом забезпечення позову — вона адекватна меті ефективного виконання рішення;
• в усіх інших спорах між батьками — про визначення місця проживання дитини, про порядок участі у спілкуванні та вихованні, про аліменти — забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України не є можливим.

Цю саму позицію Верховний Суд підтвердив і згодом (справа № 711/4569/23). Більше того, навіть у «гаазьких» справах ВС враховує воєнний стан: в одній зі справ 2024 року суд змінив ухвалу про заборону так, щоб дитина могла виїхати за згодою обох батьків — аби не позбавити її можливості евакуації в разі загрози життю та здоров’ю.

Отже реалістичні інструменти для батька чи матері, які не хочуть, щоб дитину вивезли, — не «заборона», а:

• не давати нотаріальної згоди — поза воєнним станом це вже достатня перешкода;
• визначити місце проживання дитини судовим рішенням — це змінює розподіл повноважень щодо дитини;
• не допускати аліментної заборгованості — чотири місяці несплати відкривають другому з батьків виїзд без вашої згоди;
• встановити судом порядок участі у вихованні — щоб тривала поїздка стала порушенням конкретного рішення, а не просто приводом для конфлікту.

Якщо дитину вже вивезли

Коли дитину вивезено з країни її звичайного проживання з порушенням прав піклування другого з батьків, працює Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року, чинна для України з 1 вересня 2006 року. Порядок її виконання на території України затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року № 952.

Заявник має вибір: подати заяву через центральний орган (в Україні цю функцію виконує Міністерство юстиції через свої територіальні органи, які від імені та за дорученням одного з батьків подають позов до суду) або звернутися безпосередньо до суду тієї держави, де дитина перебуває. Звернення просто до суду, без попереднього звернення до центрального органу, порушенням Конвенції не є.

Верховний Суд виходить із того, що місце постійного проживання дитини є визначальним при відновленні статус-кво: незаконне переміщення або утримування порушує і права дитини, і право того з батьків, без чиєї згоди місце проживання було змінене. Строки тут критичні — ст. 11 Конвенції вимагає від органів діяти без затримок, а бездіяльність понад шість тижнів уже є підставою для запиту про причини.

Якщо другий з батьків — громадянин іншої держави, корисним буде матеріал про розлучення з іноземцем.