Визначення місця проживання дитини

Хто вирішує і коли справа йде до суду

Право дитини на місце проживання розкрите через право батьків на його визначення — стаття 160 Сімейного кодексу України. Порядок залежить від віку дитини, і це перше, що потрібно з’ясувати.

Якщо згоди немає, частина 1 статті 161 СК дає два шляхи: спір між батьками, які проживають окремо, щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Практично це означає, що звернення до органу опіки не є обов’язковим етапом перед судом — це альтернатива. Але його рішення чи висновок майже завжди стає доказом у подальшій судовій справі, тому ігнорувати цей орган не варто.

Увага до формулювання «які проживають окремо»: справа про визначення місця проживання дитини не вимагає розірвання шлюбу. Батьки можуть залишатися в шлюбі й жити окремо — спір усе одно підлягає вирішенню. Так само розлучення саме по собі не визначає, з ким житиме дитина: це окрема вимога, яку потрібно заявляти. Порядок розірвання шлюбу, якщо друга сторона проти, ми розібрали в матеріалі про розлучення без згоди.

Ці справи ведуть адвокати практики сімейного права LEGIUS. І перше, що ми радимо оцінити, — чи справді потрібен суд: іноді результативнішою є сімейна медіація, бо рішення, узгоджене батьками, виконується значно краще за присуджене.

Критерії за статтею 161 СК

Закон називає критерії прямо. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги:

• ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків;
• особиста прихильність дитини до кожного з них;
• вік дитини;
• стан її здоров’я;
• та інші обставини, що мають істотне значення.

Останній пункт відкритий, і саме його Верховний Суд наповнив змістом. За оглядами судової практики Касаційного цивільного суду до «інших обставин, що мають істотне значення» належать, зокрема:

1. особисті якості батьків;
2. відносини між кожним із батьків і дитиною;
3. можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що суди мають враховувати об’єктивні та наявні у справі докази, зокрема щодо обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки.

Що з цього складається доказова база на практиці:

• акт обстеження умов проживання кожного з батьків;
• довідки з місця роботи, про доходи, про графік роботи;
• документи щодо житла — право власності або користування, площа, окрема кімната для дитини;
• медичні документи дитини, якщо є особливі потреби або хронічне захворювання;
• документи про навчання, гуртки, оточення — і про те, хто фактично водить дитину й займається цим;
• висновок психолога щодо прихильності та психоемоційного стану;
• характеристики, свідчення вихователів, учителів, лікаря;
• докази виконання або невиконання батьківських обов’язків другою стороною — у тому числі щодо аліментів.

Формулювання «я кращий батько» не є доказом. Доказом є документ, який показує, хто щодня забезпечує потреби дитини.

Презумпції на користь матері більше немає

Це найважливіша зміна в цій категорії справ, і про неї досі не знають обидві сторони — хоча вона датується 2018 роком.

Раніше суди спиралися на принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина не повинна, крім випадків наявності виняткових обставин, бути розлучена зі своєю матір’ю. Верховний Суд України у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17 зробив висновок, що суди зобов’язані застосовувати цей принцип.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц відступила від цих висновків. Велика Палата вважає, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Верховний Суд сформулював це ще прямолінійніше: міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною, із посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України».

І ще одне співвідношення, яке варто знати: принцип забезпечення права дитини на гармонійний розвиток та належне виховання превалює над принципом рівності прав батьків щодо дитини. Рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини — спершу встановлюються й враховуються інтереси дитини, а вже потім права батьків.

Що це означає для кожної зі сторін:

1. Для батька: апріорного програшу немає. Є приклади, коли суд визначив місце проживання малолітньої дитини з батьком — зокрема коли дитина більшу частину життя від народження прожила з ним, у звичному, безпечному та стабільному середовищі, де разом проживають дідусь і бабуся, і суд не встановив обставин, за яких зміна цього середовища мала б більш позитивний вплив.
2. Для матері: посилання на вік дитини та на «природний зв’язок» саме по собі більше не вирішує справу. Потрібні ті самі докази умов, прихильності та фактичного виконання обов’язків.

Найкращі інтереси дитини: як їх доводять

«Найкраще забезпечення інтересів дитини» — це одночасно право, принцип і правило процедури, засновані на оцінці всіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах. Посилання на цей принцип є майже в кожному рішенні Верховного Суду у спорах щодо дітей.

Складність не в тому, чи потрібно враховувати найкращі інтереси, а в тому, як довести їх у конкретній справі. Однакового рішення для всіх дітей не буває. Одна з базових для розуміння цього принципу — постанова Верховного Суду від 4 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19.

Практично суд оцінює, з ким дитині буде краще, за такими напрямами:

Окремо про воєнний стан. Касаційний цивільний суд у своїй практиці враховує безпеку як самостійний елемент інтересів дитини: зокрема в одній зі справ суд виходив із того, що в умовах воєнного стану в Україні дитині безпечніше залишатися з матір’ю за кордоном, а позивач не надав достатніх доказів на підтвердження необхідності визначення місця проживання дитини з батьком з огляду на інтереси самої дитини, які переважають над інтересами і бажаннями її батьків.

Якщо дитина вже перебуває за кордоном, це породжує окремий блок питань — про виїзд і повернення йдеться в матеріалі про виїзд дитини за кордон.

Думка дитини: обов’язкова, але не вирішальна

Стаття 171 СК закріплює, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Відповідна гарантія закріплена і в статті 12 Конвенції про права дитини: дитина вільно висловлює погляди з усіх питань, що її торкаються, і поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Але тут є межа, яку потрібно розуміти до того, як готувати дитину до розмови з суддею. Згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає і не сприяє захисту прав та інтересів дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини, стаття 171 СК, стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

У постанові від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17 Касаційний цивільний суд зазначив, що суд враховує висловлену дитиною думку системно — з’ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи правову оцінку зібраним доказам у їх сукупності.

Що це означає практично:

1. Думка дитини — доказ, а не рішення. Вона оцінюється разом з іншими доказами, а не замінює їх.
2. Суд перевіряє, чи думка самостійна. Ознаки впливу — дослівне повторення формулювань дорослого, різка зміна позиції після перебування з одним із батьків, негативні оцінки другого батька мовою, не властивою дитині, — працюють проти того, хто цей вплив здійснював.
3. Тиск на дитину шкодить справі. Це один із найчастіших способів програти справу, яку можна було виграти за умовами і прихильністю.
4. Від 10 років думка дитини має нормативну вагу за частиною 2 статті 160 СК, бо місце проживання визначається за спільною згодою батьків і дитини. Але й тоді вона не абсолютна для суду.

Висновок органу опіки та піклування

Орган опіки та піклування залучається до справи, а його висновок за результатами обстеження умов проживання є одним із ключових доказів. Але ключовий — не означає обов’язковий для суду.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки, якщо вважає його недостатньо обґрунтованим або таким, що суперечить інтересам дитини. Це важливо для обох сторін:

• якщо висновок не на вашу користь, справа не програна — потрібно показати, чому висновок недостатньо обґрунтований: які обставини не досліджені, які документи не враховані, чи оглядалося житло обох батьків, а не лише одного;
• якщо висновок на вашу користь, на ньому не можна будувати всю позицію — суд оцінює докази в сукупності.

На що варто звернути увагу у змісті висновку:

1. чи обстежено умови проживання обох батьків, а не одного;
2. чи опитано дитину і в чиїй присутності;
3. чи враховано документи про доходи, графік роботи, стан здоров’я;
4. чи є в ньому мотивування, а не лише висновок;
5. чи не ґрунтується він лише на факті, що дитина зараз фактично проживає з однією зі сторін.

Останній пункт має пряме підтвердження в практиці: сам факт фактичного проживання дитини з одним із батьків не є достатньою підставою для вирішення спору на його користь, і тим більше — для відібрання дитини в іншого.

Моделі рішень, які застосовує Верховний Суд

Багато хто вважає, що суд може лише «віддати дитину» одному з батьків. Насправді Верховний Суд виділяє щонайменше три моделі вирішення питання, і правильно обрана модель часто дає обом сторонам більше, ніж боротьба за все.

На можливість застосування моделі спільної фізичної опіки Верховний Суд звернув увагу, зокрема, у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 183/3958/20. Варіант проживання з одним із батьків із графіком контакту для іншого розглянутий, зокрема, у постанові від 16 лютого 2024 року у справі № 465/6496/19; є й інші рішення цього напряму — наприклад постанова від 22 травня 2024 року у справі № 754/3063/22.

Практичний висновок для позовної заяви: формулюйте вимогу з урахуванням моделі, а не лише «визначити місце проживання дитини зі мною». Якщо ви готові забезпечити контакт другого з батьків і прямо пропонуєте графік, це працює на вас одразу двічі — показує орієнтацію на інтереси дитини і знімає аргумент про перешкоджання.

Зміна місця проживання та відібрання дитини

Два окремі питання, які постійно змішують із самим спором про місце проживання.

Зміна місця проживання одним із батьків. У постанові від 15 січня 2025 року у справі № 760/2096/22 Касаційний цивільний суд звернув увагу, що не можна вважати самочинною зміну місця проживання дитини одним із батьків, якщо раніше воно не було визначене судом або органом опіки та піклування. За таких обставин саме фактичне проживання дитини з одним із батьків не є достатньою підставою для її відібрання.

Це має прямий практичний сенс: доки місце проживання дитини формально не визначене, переїзд одного з батьків із дитиною не є правопорушенням. Отже вимога «повернути дитину», заявлена без попереднього визначення місця проживання, не має підстави — спершу потрібно вирішити основне питання.

Відібрання дитини. Верховний Суд виробив сталий підхід: якщо на час розгляду справи місце проживання дітей не було встановлено ні судом, ні органом опіки та піклування, вимога про відібрання дитини на підставі частини 1 статті 162 СК задоволенню не підлягає. Тобто відібрання — це механізм захисту вже визначеного місця проживання, а не спосіб його визначити.

Правильна послідовність дій:

1. Визначити місце проживання — через орган опіки або суд.
2. Погодити або присудити графік контакту для другого з батьків.
3. І лише потім, якщо рішення не виконується, застосовувати механізми відібрання та виконавчого провадження.

Зміна вже ухваленого рішення можлива в разі істотної зміни обставин: переїзд, зміна умов проживання, стан здоров’я дитини чи батьків, зміна ставлення до виконання обов’язків, досягнення дитиною десяти чи чотирнадцяти років. Рішення про місце проживання не є остаточним на всі роки — воно відображає інтереси дитини на момент розгляду.

Якщо спір щодо дитини вже почався або ви очікуєте його, зверніться за консультацією: у цих справах результат визначають докази, зібрані до першого засідання, а не емоції, висловлені на ньому. Крайні сценарії — коли йдеться про ухилення від обов’язків другою стороною — розібрані окремо в матеріалі про позбавлення батьківських прав.