Повернення дитини за Гаазькою конвенцією 1980 року

Що вирішує Гаазька конвенція

Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року вирішує одне питання: чи має дитина бути негайно повернута до країни свого звичайного місця проживання.

Це принципово важливо розуміти. Конвенція не визначає, з ким із батьків житиме дитина, не встановлює графік спілкування і не вирішує спір про виховання. Вона лише відновлює становище, що існувало до незаконного переміщення, щоб спір по суті розглядав суд тієї країни, де дитина проживала.

Конвенція застосовується до дітей віком до 16 років. Після досягнення цього віку механізм не працює.

Коли переміщення є незаконним

Переміщення або утримування дитини вважається незаконним за одночасної наявності двох ознак:

1. воно порушує права опіки, які належали особі за законодавством країни звичайного проживання дитини;
2. ці права фактично здійснювалися на момент переміщення або здійснювалися б, якби не переміщення.

Ключовий момент: батько чи мати можуть мати права опіки навіть без судового рішення — за самим лише законом. В Україні обоє батьків мають рівні права щодо дитини, тому вивезення одним із них без згоди другого підпадає під конвенцію.

Незаконним є не лише вивезення, а й неповернення: дитину вивезли на відпочинок за згодою, а назад не привезли. Про порядок оформлення згоди — у матеріалі про виїзд дитини за кордон.

Чому важливий перший рік

Це найважливіша практична теза всієї статті.

Якщо з дня незаконного переміщення минуло менше одного року, суд країни перебування дитини зобов’язаний винести рішення про негайне повернення. Дискреція суду тут мінімальна.

Якщо минув рік і більше, з’являється додаткова підстава для відмови: суд може не повертати дитину, якщо доведено, що вона вже прижилася в новому середовищі. І ця підстава спрацьовує часто.

Звідси простий висновок: зволікання є головним ворогом заявника. Кожен місяць очікування, спроб домовитися й листування без юридичних наслідків працює проти повернення. Звертатися треба одразу, паралельно з переговорами, а не замість них.

Порядок звернення

Механізм побудований на взаємодії центральних органів держав-учасниць. В Україні таким органом є Міністерство юстиції.

1. Заява до центрального органу. Подається за встановленою формою з описом обставин.
2. Документи. Свідоцтво про народження дитини, документи заявника, докази звичайного місця проживання дитини в Україні, докази прав опіки, відомості про місцезнаходження дитини за кордоном, фотографії.
3. Передача заяви центральному органу іншої держави.
4. Розгляд у суді країни перебування дитини. Саме там ухвалюється рішення про повернення.

Заяву можна подати і безпосередньо до компетентного органу держави, де перебуває дитина, — це буває швидше. Питання правової допомоги в іншій країні варто з’ясувати одразу: у частині держав вона надається безоплатно, у частині — ні.

Паралельно є сенс звернутися до правоохоронних органів в Україні, якщо в діях є ознаки правопорушення, і зафіксувати обставини вивезення.

Підстави для відмови у поверненні

Конвенція передбачає вичерпний перелік винятків. Найчастіше застосовуються такі.

• Серйозний ризик шкоди. Повернення поставило б дитину під загрозу фізичної чи психологічної шкоди або в нестерпну ситуацію. Це найпоширеніший аргумент відповідача, і саме він потребує найсерйознішого спростування.
• Дитина прижилася в новому середовищі — за умови, що минув рік і більше.
• Заперечення дитини, яка досягла віку й зрілості, коли її думку слід враховувати.
• Згода або подальша мовчазна згода заявника на переміщення. Тут проти заявника працює будь-яке необережне листування.
• Заявник фактично не здійснював прав опіки на момент переміщення.

Окремо: у справах, де фігурує домашнє насильство, аргументація стає значно складнішою для обох сторін. Про захисні механізми в Україні — у матеріалі про охоронний ордер.

Якщо країна не є учасницею конвенції

Конвенцію ратифікувала більшість європейських країн, але не всі держави світу. Крім того, між конкретними країнами конвенція може не діяти через відсутність визнання приєднання.

У такому разі залишаються інші шляхи: двосторонні договори про правову допомогу, звернення до суду країни перебування дитини за її національним законодавством, дипломатичні канали через консульські установи.

Ці механізми повільніші й менш передбачувані. Тому перед будь-яким погодженням на виїзд дитини варто перевірити, чи діє конвенція між Україною та відповідною державою.

Як зменшити ризик заздалегідь

• Не давати згоду на виїзд «на невизначений строк». У згоді має бути конкретна країна, конкретні дати й мета поїздки.
• Визначити місце проживання дитини в судовому порядку або договором — це створює чіткий доказ прав опіки. Див. матеріал про визначення місця проживання дитини.
• Зберігати докази звичайного проживання дитини в Україні: садок, школа, поліклініка, реєстрація.
• Реагувати одразу. Якщо дитину не повернули у визначений строк — звертатися того ж тижня, а не через півроку.

Адвокати практики сімейного права LEGIUS супроводжують справи про повернення дітей і підготовку документів для звернення через центральний орган.