Податкові спори в адміністративному суді: практика та стратегія

Підсудність податкових спорів

Спори з контролюючими органами розглядаються адміністративними судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Це публічно-правові спори, де однією зі сторін є суб’єкт владних повноважень.

Позов подається до окружного адміністративного суду за місцем реєстрації платника або, за вибором позивача-фізичної особи, за місцем її проживання. Відповідачем є відповідне головне управління ДПС, а не ДПС України, якщо саме воно ухвалило оспорюване рішення — помилка у визначенні відповідача коштує часу на залучення належного.

Базовий алгоритм оскарження наведено в матеріалі про оскарження ППР, а вибір між адміністративним і судовим шляхом — у матеріалі про адміністративне та судове оскарження. Судовий супровід — у межах практики судових спорів.

Строки: головна пастка

Це перше, що потрібно перевірити, і саме тут втрачається більше справ, ніж через слабкі докази. Причина — поширене переконання, що на звернення до суду є 1095 днів.

1095 днів більше не працюють. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24 зробила висновок, що строк 1095 днів зі статті 102 ПКУ є строком давності, а не строком звернення до суду: у межах цього строку за платником зберігається право на оскарження рішення в суді, але не право на звернення до суду з такими вимогами. Застосовуються загальні строки КАС і спеціальний строк ПКУ.

Зверніть увагу на парадокс, який треба враховувати при виборі стратегії: адміністративне оскарження скорочує судове вікно з шести місяців до одного. Платник, який спершу пішов зі скаргою до ДПС і отримав відмову, має лише місяць на позов — і цей місяць легко згорає, поки готуються документи. Тому рішення «спробуємо спочатку адмінскаргу» має ухвалюватися з уже готовим планом позову, а не замість нього.

Другий бік тієї самої медалі: доки триває адміністративне оскарження, грошове зобов’язання не вважається узгодженим, і податковий борг не виникає. Про наслідки узгодженого боргу ми пишемо в матеріалі про податковий борг і арешт рахунків.

Строк, пропущений із об’єктивних причин, можна просити поновити, але це клопотання з доказуванням, а не формальність. Розраховувати на нього як на план «Б» не варто.

Стадії судового процесу

Спір проходить три інстанції, і на кожній діє власна логіка.

• Перша інстанція — окружний адміністративний суд. Тут формується доказова база: суд касаційної інстанції нові докази не приймає, тому все, що не подано тут, втрачено назавжди.
• Апеляція — апеляційний адміністративний суд. Можна оцінювати і факти, і право, але нові докази приймаються лише з обґрунтуванням, чому їх не подали раніше.
• Касація — Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду. Перевіряється виключно застосування норм права. Доводи на кшталт «суд неправильно оцінив документи» тут не працюють.
• Перегляд за нововиявленими або виключними обставинами — окремий, вузький механізм.

Практичний наслідок із цього розподілу один і важливий: справа виграється або програється в першій інстанції. Касація не виправляє недобрану доказову базу, вона лише перевіряє, чи правильно суди застосували право до вже встановлених фактів.

Окремо варто продумати забезпечення позову. Поки спір триває, ДПС не позбавлена можливості вживати заходів стягнення щодо узгодженої частини зобов’язання. Клопотання про забезпечення подається одночасно з позовом і потребує обґрунтування реальної загрози — не загального «можуть списати кошти», а конкретних обставин.

Особливості доказування

Податковий спір — одна з небагатьох категорій, де тягар доказування розподілений на користь приватної особи.

За частиною другою статті 77 КАС обов’язок доведення правомірності свого рішення покладено на суб’єкта владних повноважень. Разом із презумпцією правомірності рішень платника (п. 56.21 ПКУ, за яким суперечності в нормах тлумачаться на користь платника) це означає: не платник доводить, що ППР незаконне, а ДПС доводить, що воно законне.

На практиці цей розподіл працює рівно настільки, наскільки платник здатен підтвердити свою позицію документами. Ключова роль у спорах про реальність операцій належить:

• первинним документам — договори, видаткові й податкові накладні, акти, рахунки;
• доказам руху товару — товарно-транспортні документи, складські документи, дані про перевізника й транспортний засіб;
• доказам виконання послуг — звіти, результати робіт, листування, щоденники, проміжні матеріали;
• ділової мети — пояснення економічного сенсу операції, а не лише її документального оформлення;
• ресурсам контрагента й власним — наявність персоналу, обладнання, приміщень для виконання такого обсягу.

Найчастіша причина поразки — не брак документів взагалі, а розриви між ними: акт на обсяг, який фізично неможливо виконати наявним персоналом; перевезення без транспортних документів; послуга без жодного матеріального сліду. Саме ці розриви ДПС і шукає в акті перевірки.

Тому доказову базу правильно збирати не після отримання ППР, а під час перевірки — коли ще можна отримати документи від контрагента, який за рік може вже не існувати. Про порядок дій на цій стадії — у матеріалі про податкову перевірку.

Ключові правові позиції Верховного Суду

Кілька позицій є опорою захисту в більшості спорів.

• Індивідуальний характер відповідальності. Платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентами. Якщо платник виконав свої зобов’язання, добросовісно оформив операцію й отримав реальне виконання, податкові наслідки для нього не можуть залежати від поведінки постачальника. Ця позиція ґрунтується на статті 61 Конституції України.
• Інформація з баз даних — не доказ. Висновки акта перевірки, побудовані виключно на даних автоматизованих систем ДПС, податковій інформації чи «ризикових» позначках, без дослідження первинних документів, не є належним доказом нереальності операції.
• Процедурні порушення мають значення. Істотне порушення процедури призначення або проведення перевірки є самостійною підставою для скасування ППР — незалежно від того, наскільки обґрунтовані висновки по суті. Це стосується, зокрема, перевірок, проведених без належної правової підстави.
• Акт перевірки не є рішенням. Оскаржується ППР, а не акт. Доводи щодо акта мають сенс лише як аргументи проти ППР.
• Мотивованість. Висновки контролюючого органу мають бути підтверджені доказами й викладені так, щоб платник міг зрозуміти і перевірити розрахунок. Донарахування без зрозумілої методики розрахунку суди скасовують.

Ці позиції є опорою захисту, зокрема у спорах про відшкодування ПДВ та блокування податкових накладних.

Застереження, яке варто зробити чесно: сталість позиції не означає автоматичного результату. Верховний Суд формулює правові підходи, але застосовує їх до конкретних обставин — і та сама позиція в одній справі веде до скасування ППР, а в іншій ні, бо доказова база різна.

Що впливає на результат

За нашим досвідом результат визначають чотири речі, і лише одна з них — право.

1. Строк. Пропущене вікно закриває справу без розгляду суті. Це перше, що треба порахувати.
2. Повнота первинних документів на момент перевірки. Не на момент позову — на момент перевірки. Документ, отриманий від контрагента через два роки, суд оцінює інакше, ніж той, що був у платника одразу.
3. Процедура перевірки. Підстава призначення, наказ, повідомлення, строки, обсяг — усе це перевіряється окремо від висновків по суті й нерідко вирішує справу швидше.
4. Якість самого ППР. Немотивованість, незрозумілий розрахунок, посилання на норму, що не застосовується до спірних відносин — це процедурні аргументи, які не потребують доказування обставин господарської операції.

Ми не наводимо «відсоток успішних справ» і радимо з осторогою ставитися до таких цифр у рекламі юридичних послуг: вони залежать від того, які справи фірма бере, а не від якості захисту. Реалістична оцінка шансів робиться після прочитання акта перевірки та ППР — до цього будь-яка цифра є вгадуванням.

Стратегія LEGIUS

Порядок роботи у нас такий.

1. Розрахунок строку — перше й негайне. Включно з перевіркою, чи подавалася адміністративна скарга і як це змінило вікно.
2. Аналіз процедури перевірки — наказ, підстава, повідомлення, строки, обсяг. Процедурні підстави часто сильніші за аргументи по суті.
3. Інвентаризація доказів — що є, чого бракує, що ще можна отримати та в кого, доки це можливо.
4. Позов і забезпечення — із клопотанням про забезпечення, коли є реальна загроза стягнення.
5. Супровід у всіх інстанціях — з розумінням, що касація перевіряє лише право, тому все критичне має бути в матеріалах першої інстанції.

Якщо перевірка ще триває, найбільшу користь дає робота саме на цій стадії: заперечення на акт, збір документів у контрагентів, фіксація процедурних порушень. Після ППР частина цих можливостей уже недоступна.

Юристи практики податкового права LEGIUS супроводжують податкові спори в адміністративних судах усіх інстанцій. Більше матеріалів — у розділі податкове право.