Банкрутство юридичної особи: етапи та правові наслідки

Що таке банкрутство і чим воно не є

Процедури неплатоспроможності регулює Кодекс України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII (далі — КУзПБ), який діє з 21 жовтня 2019 року і замінив Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Банкрутство за визначенням Кодексу — це визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури.

З цього визначення випливає головне, що зазвичай розуміють неправильно: банкрутство — це не ліквідація, а судова процедура, у якій ліквідація є лише одним із можливих фіналів. Другий фінал — відновлення платоспроможності й продовження діяльності. Третій — мирова угода з кредиторами. Четвертий — закриття провадження.

Що ще варто знати на вході:

• Неустойка, штраф, пеня та інші фінансові санкції не включаються до складу грошових зобов’язань боржника (ст. 1 КУзПБ) станом на дату подання заяви до суду. Тобто кредитор, чия вимога складається переважно зі штрафів, у реєстрі отримає значно меншу суму, ніж розраховував.
• Справу розглядає господарський суд за місцезнаходженням боржника, у порядку, встановленому КУзПБ і Господарським процесуальним кодексом.
• Банкрутство фізичних осіб (у Кодексі — неплатоспроможність) ведеться за окремими правилами книги четвертої КУзПБ.

Контекст — практика корпоративного права. Якщо компанія платоспроможна й ідеться про планове закриття, правильна процедура інша — див. матеріал про ліквідацію компанії.

Хто ініціює і скільки це коштує на вході

Правом звернутися до господарського суду із заявою про відкриття провадження наділені і кредитор, і сам боржник.

Для кредитора ст. 34 КУзПБ встановлює обов’язкові передумови. До заяви додаються:

• докази сплати судового збору — за заявою про відкриття провадження він становить 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто у 2026 році 33 280 грн (10 × 3 328 грн);
• докази авансування винагороди арбітражному керуючому — трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень; при мінімальній зарплаті 8 647 грн у 2026 році це 77 823 грн;
• довіреність чи інший документ про повноваження представника, якщо заяву підписано представником;
• докази надсилання боржнику копії заяви та доданих документів.

Отже вхідна ціна провадження для кредитора — понад 111 тисяч гривень, і ці гроші сплачуються до того, як суд вирішить, чи відкривати справу. Саме тому банкрутство рідко використовують як інструмент стягнення невеликих боргів: виконавче провадження дешевше. Банкрутство має сенс, коли боржник має активи, але виводить їх, коли потрібно оспорити його правочини або коли кредиторів багато й потрібна єдина процедура.

Для боржника звернення до суду в окремих випадках є не правом, а обов’язком: керівник зобов’язаний повідомити засновників (учасників, акціонерів) про ознаки неплатоспроможності або її загрозу. Ігнорування цього обов’язку — один із чинників, які згодом враховують у справі про субсидіарну відповідальність.

Винагорода арбітражного керуючого (ст. 30 КУзПБ) складається з основної та додаткової. Основна прив’язана до прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання повноважень і залежить від ролі керуючого. Додаткова становить 5 % вартості стягнутого на користь боржника майна, яке на день відкриття провадження перебувало у третіх осіб, і 3 % суми погашених вимог кредиторів. Додаткова винагорода не сплачується, якщо вимоги забезпеченого кредитора погашаються через продаж йому ж майна, що забезпечує його вимоги.

Етапи провадження

Про мораторій (ст. 41 КУзПБ) варто сказати окремо, бо саме він змінює стан справ одразу. Мораторій — це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів, строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань, застосованих до дня введення. Він вводиться одночасно з відкриттям провадження, про що зазначається в ухвалі суду.

Практичний наслідок: виконавчі провадження, арешти й стягнення за «старими» боргами зупиняються. При цьому підприємство, щодо якого відкрито провадження і яке перебуває в процедурі розпорядження майном, має право продовжувати господарську діяльність, а зобов’язання, на які мораторій не поширюється (поточні), виконуються у звичайному порядку.

Строк ліквідаційної процедури — 12 місяців. Суд може його продовжити, але Касаційний господарський суд ВС прямо зазначив: воєнний стан сам по собі не є безумовною підставою для продовження строку ліквідаційної процедури. Суд має оцінити повноту дій ліквідатора з пошуку, виявлення й реалізації майна та об’єктивну можливість завершити процедуру у строк.

Три типи кредиторів і строк, який усе визначає

КУзПБ розрізняє кредиторів за двома ознаками — коли виникла вимога і чи забезпечена вона заставою. Від типу залежить усе: і процесуальні права, і черга, і стратегія.

Тридцять днів — найважливіший строк у всій процедурі. Саме з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження починається відлік 30-денного строку на подання конкурсними кредиторами заяв про свої грошові вимоги. Кредитор, за заявою якого відкрито провадження, також має право заявити додаткові вимоги в межах цих 30 днів.

Пропущений строк — це не технічна помилка, а, як правило, втрата вимоги в цій процедурі. Тому компанії, у яких є дебітори з ознаками неплатоспроможності, мають сенс моніторити оголошення про відкриття провадження, а не чекати повідомлення: обов’язку персонально повідомити кожного кредитора закон не встановлює.

Забезпеченому кредитору процедура дає альтернативу: внести свої вимоги у відповідну черговість за ч. 1 ст. 64 КУзПБ або тримати їх як позачергові, виходячи з доказів щодо предмета забезпечення на момент формування реєстру. Вибір між цими варіантами залежить від того, чи достатньо вартості предмета забезпечення, і робиться він один раз.

Санація чи ліквідація: що обирають і чому

Санація — система заходів для відновлення платоспроможності боржника. Вона запроваджується судом за наявності плану санації, схваленого кредиторами, і передбачає реструктуризацію зобов’язань, зміну організаційної структури, продаж частини майна, залучення інвестора, а в окремих випадках — зміну керівництва на керуючого санацією.

Окремо Кодекс передбачає санацію боржника до відкриття провадження (ст. 5 КУзПБ) — домовленість із кредиторами, яка затверджується судом без повного банкрутного провадження. Це найменш використовуваний і при цьому найдешевший інструмент: він зберігає бізнес і репутацію й не запускає ліквідаційну машину.

Ліквідаційна процедура починається з постанови суду про визнання боржника банкрутом. Далі ліквідатор формує ліквідаційну масу (ст. 62), продає майно (ст. 63) і проводить розрахунки з кредиторами за черговістю (ст. 64).

На практиці санація в Україні застосовується рідко, і причина не юридична: план санації має бути реалістичним і схваленим кредиторами, а кредитори погоджуються на нього лише тоді, коли бачать, що від ліквідації отримають менше. Тому ключ до санації — не процесуальна вправність, а чесна фінансова модель.

Черговість задоволення вимог

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку ст. 64 КУзПБ. Черг шість, і вимоги кожної наступної задовольняються лише після повного погашення вимог попередньої.

Три правила, які визначають реальний результат:

• Вимоги забезпечених кредиторів задовольняються за рахунок майна, що є предметом забезпечення, і фактично йдуть поза цією чергою — тому застава залишається найсильнішою позицією в банкрутстві;
• у разі недостатності коштів для повного задоволення всіх вимог однієї черги вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог кожного кредитора цієї черги (ч. 3 ст. 64);
• залік зустрічних однорідних вимог проводиться за згодою кредитора і за умови, що це не порушує майнові права інших кредиторів (ч. 5 ст. 64).

Практичний висновок для постачальника чи підрядника: ваша вимога — це, як правило, четверта черга, після зарплат, соціальних виплат і податків. Статистично до неї доходить небагато. Саме тому забезпечення (застава, порука, гарантія) і своєчасне стягнення до відкриття провадження варті значно більше, ніж вправність у самій справі.

Відповідальність керівників і власників

Це найчутливіша частина теми, бо тут обмежена відповідальність перестає працювати.

Субсидіарна відповідальність

За ч. 2 ст. 61 КУзПБ ліквідатор має право заявляти вимоги до третіх осіб, які за законом несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства. Коло таких осіб — засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, а ширше — особи, які мають право давати боржнику обов’язкові вказівки або іншим чином визначати його дії.

Стягнуті суми включаються до складу ліквідаційної маси і спрямовуються на задоволення вимог кредиторів за встановленою черговістю.

Дві принципові речі, які відрізняють цю відповідальність від того, як її уявляють:

• Вирок у кримінальній справі не потрібен. Верховний Суд виходить із того, що субсидіарна відповідальність у банкрутстві не пов’язана з наявністю вироків. Це відрізняє чинну норму від ч. 5 ст. 41 попереднього Закону про банкрутство, яка вироку вимагала. Багато керівників досі орієнтуються на старе правило — і помиляються.
• Тягар доказування практично перевернутий. У судовій практиці особа, яку притягають до субсидіарної відповідальності, має доводити відсутність своєї вини у доведенні боржника до банкрутства. Тобто захист будується на документах, які показують, що рішення були обґрунтованими, а не на тому, що кредитор нічого не довів.

Що формує ризик на практиці: виведення активів перед відкриттям провадження, економічно невигідні правочини з пов’язаними особами, продаж майна за заниженою ціною, виплати власникам за наявності боргів, відсутність або «втрата» бухгалтерських документів, ігнорування обов’язку повідомити засновників про ознаки неплатоспроможності.

Оспорювання правочинів

Правочини боржника, вчинені в підозрілий період до відкриття провадження, можуть бути визнані недійсними — зокрема безоплатні передачі, виконання зобов’язань з прострочкою на користь одних кредиторів перед іншими, відчуження майна за ціною нижче ринкової, прийняття на себе зобов’язань без відповідних майнових дій. Це означає, що «встигнути вивести» майно перед банкрутством у більшості випадків не працює, а лише додає підставу для субсидіарної відповідальності.

Що знижує ризик

• документувати економічне обґрунтування кожного значного рішення, а не лише його результат;
• не допускати операцій із пов’язаними особами на неринкових умовах у період фінансових труднощів;
• зберігати повний бухгалтерський архів — його відсутність сама по собі трактується не на користь керівника;
• вчасно виконати обов’язок повідомити власників про ознаки неплатоспроможності та зафіксувати це;
• розглянути санацію до відкриття провадження (ст. 5 КУзПБ) замість очікування заяви кредитора.

Обмеження воєнного часу

Загального мораторію на відкриття справ про банкрутство в Україні немає: кредитори звертаються до судів, провадження відкриваються, процедури ведуться у звичайному порядку. Але Кодекс містить конкретне обмеження, пов’язане з війною.

Пунктами 1-6 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» КУзПБ встановлено заборону на відкриття провадження у справі про банкрутство за заявою кредитора, якщо, зокрема, єдиний майновий комплекс боржника перебуває на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на тимчасово окупованих територіях.

Касаційний господарський суд Верховного Суду пішов далі й роз’яснив наслідок цієї заборони для вже відкритих справ: оскільки заборона логічно поширюється і на подальше здійснення провадження, настання зазначених обставин у справі, провадження в якій було відкрито до введення воєнного стану 24 лютого 2022 року, може бути розцінене як передбачений Кодексом інший випадок для закриття провадження у розумінні п. 14 ч. 1 ст. 90 КУзПБ.

Практичні наслідки:

• кредитор, чий боржник має єдиний майновий комплекс на таких територіях, не зможе відкрити справу — потрібні інші способи захисту;
• для боржника це означає тимчасовий захист від банкрутного провадження за заявою кредитора, але не прощення боргів: вимоги залишаються, а строки позовної давності працюють за загальними правилами;
• в уже відкритих справах це створює підставу для клопотання про закриття провадження — і відповідно для спору між боржником і кредиторами про долю процедури;
• воєнний стан не продовжує автоматично строки: 12-місячний строк ліквідаційної процедури діє, і суд має оцінювати повноту дій ліквідатора, а не посилання на обставини.

Окремо варто згадати напрям, у якому законодавство рухається. У 2026 році Кабінет Міністрів вніс до Верховної Ради законопроєкти про спрощені процедури банкрутства для суб’єктів мікропідприємництва та малого підприємництва (реєстр. № 15004 і № 15024), а також про особливості застосування процедур банкрутства до державних підприємств і товариств, щодо яких ухвалено рішення про приватизацію. Це поки проєкти, а не чинне право, але напрям очевидний: для малого бізнесу процедуру намагаються зробити дешевшою і коротшою.

Якщо йдеться про конфлікт між учасниками, а не про неплатоспроможність, доречнішим буде матеріал про корпоративні спори. Питання виплат власникам у період фінансових труднощів розібрано в матеріалі про дивіденди ТОВ.