Захист коду та IP: передача майнових прав у IT

Код як об’єкт права інтелектуальної власності

Програмний код в Україні охороняється як об’єкт авторського права — нарівні з літературними творами. Це означає, що права на код виникають автоматично з моменту його створення, без обов’язкової реєстрації. Але виникають вони у автора — конкретної фізичної особи, яка написала код, а не у компанії, що замовила розробку.

Авторське право поділяється на дві частини: особисті немайнові права (зокрема право авторства, які невідчужувані) та майнові права (право використовувати твір, дозволяти чи забороняти його використання). Бізнесу потрібні саме майнові права, і саме навколо їх правильної передачі будується вся юридична робота. У межах практики IT Law ми вибудовуємо ланцюг передачі прав так, щоб у компанії не лишалося прогалин.

Статті 429 та 430 ЦК: як виникають права

Дві норми Цивільного кодексу України є відправними. Стаття 429 ЦК регулює права на об’єкт, створений працівником у зв’язку з виконанням трудового договору: за загальним правилом майнові права належать спільно працівникові та роботодавцю, якщо інше не встановлено договором. Тобто навіть штатний розробник не передає всіх прав компанії автоматично — потрібне застереження в трудовому договорі.

Стаття 430 ЦК стосується об’єкта, створеного за замовленням: майнові права належать спільно замовникові та творцеві, якщо інше не встановлено договором. Знову ж таки — без прямого положення про повну передачу прав замовник не отримує їх у повному обсязі.

Ключовий висновок: в обох випадках закон встановлює спільні права за замовчуванням, тож компанії потрібно прямо й беззастережно передбачити повне відчуження майнових прав на свою користь у кожному договорі.

Саме тому формулювання на кшталт «всі права належать компанії» недостатньо — потрібне чітке відчуження майнових прав із переліком об’єктів і обсягу переданих повноважень.

Work-for-hire і робота з підрядниками

У міжнародній практиці поширена доктрина work-for-hire, за якою роботодавець або замовник автоматично визнається власником прав на створений твір. Українське право прямої такої презумпції на користь замовника не встановлює — навпаки, як показано вище, за замовчуванням права є спільними. Тому переносити англомовний шаблон work-for-hire без адаптації до ЦК небезпечно.

Для роботи з підрядниками-ФОП це означає, що кожен B2B-договір має містити повне відчуження майнових прав на код, документацію та дизайн, включно з правом на модифікацію й подальше відчуження. Те саме стосується гіг-контрактів у Дія.City. Вимоги до такого договору ми розкрили у статті договір з розробником B2B.

Окрему увагу приділяють фрилансерам і субпідрядникам: якщо проміжна ланка не передала прав вашому контрагенту, то й контрагент не може передати їх вам. Ланцюг прав має бути неперервним від кожного автора до компанії.

Чистота прав під час due diligence

Коли в компанію заходить інвестор або її купують, юристи покупця проводять due diligence прав на інтелектуальну власність. Вони перевіряють, чи дійсно компанія володіє всім кодом продукту, чи кожен розробник передав майнові права й чи немає прогалин у ланцюгу.

Найчастіша причина зриву або здешевлення угоди — саме дефекти в правах на код: договори без відчуження прав, відсутні акти, колишні підрядники, які формально зберігають права. Виправляти це заднім числом важко, бо потрібно знайти кожного автора й отримати його згоду, а дехто може вже бути недоступним або вимагати оплату.

Тому ми рекомендуємо вибудовувати чистоту прав із першого дня, а не перед угодою. Регулярний аудит договорів команди та своєчасне закриття прогалин економлять компанії місяці перед інвестицією. Корпоративну сторону угоди ми супроводжуємо разом із практикою корпоративного права.

Open source і використання чужого коду

Сучасні продукти будуються з використанням бібліотек із відкритим кодом, і це створює окремий ризик. Ліцензії open source мають різні умови: одні дозволяють вільне комерційне використання, інші (зокрема копілефт-ліцензії на кшталт GPL) вимагають відкривати похідний код. Несумісна ліцензія може зобов’язати компанію розкрити власний пропрієтарний код.

Тому договір із розробником має містити гарантію, що він не включав код із несумісними ліцензіями без погодження, а компанія — вести облік використаних залежностей. Це питання інвестори також перевіряють під час due diligence.

Грамотна політика щодо open source дозволяє користуватися перевагами відкритих компонентів без ризику для власних прав. Ми допомагаємо вибудувати таку політику й перевірити поточну кодову базу на ліцензійні ризики.

Захист продукту, бренду та ноу-хау

Код — не єдиний актив. Продукт захищають комплексно: торгова марка на назву й логотип, доменні імена, комерційна таємниця (алгоритми, бізнес-логіка, дані) та режим конфіденційності в договорах з командою. Реєстрація торгової марки дає виключне право на бренд і захист від недобросовісних конкурентів.

Для алгоритмів і ноу-хау, які недоцільно розкривати, працює режим комерційної таємниці, підкріплений NDA та внутрішніми політиками доступу. Питання реєстрації торгових марок і захисту бренду ми ведемо в межах практики інтелектуальної власності.

Захист IP — це фундамент вартості IT-компанії. Більше матеріалів — у розділі IT-право, а аудит прав на ваш продукт замовте на консультації.