Відшкодування збитків та упущеної вигоди в суді

Поняття та види збитків

Частина 1 статті 22 Цивільного кодексу закріплює просте правило: особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частина 2 тієї самої статті поділяє збитки на дві категорії, і цей поділ визначає все подальше доказування.

Різниця між ними не термінологічна, а економічна. Реальні збитки означають зменшення наявного майна потерпілого: витрати на ремонт, вартість знищеного обладнання, сплачені штрафи контрагентам. Упущена вигода означає, що наявне майно не збільшилося, хоча й могло б. Саме тому реальні збитки підтверджуються чеками й актами, а упущена вигода — розрахунком і доказами реальної можливості отримання доходу.

Два правила з тієї самої статті, про які часто забувають. По-перше, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування в меншому або більшому розмірі — тобто договірне обмеження відповідальності працює, і його потрібно перевіряти до подання позову. По-друге, на вимогу потерпілого і відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована в інший спосіб, зокрема в натурі: переданням речі того ж роду і тієї ж якості або полагодженням пошкодженої речі.

Важливо також пам’ятати, що збитки не конкурують з неустойкою. За частиною 2 статті 624 ЦК збитки відшкодовуються в частині, не покритій неустойкою, якщо договором не встановлено інше. Раніше це питання дублювалося нормами Господарського кодексу, але він втратив чинність 28 серпня 2025 року, і норма ЦК залишилася єдиною. Механіка самої неустойки розібрана в матеріалі про стягнення неустойки та штрафних санкцій.

Склад цивільного правопорушення

Відшкодування збитків — це міра відповідальності, а не автоматичний наслідок втрат. Для її застосування потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення з чотирьох елементів:

1. протиправна поведінка (дія або бездіяльність) особи;
2. шкода (збитки) як шкідливий результат такої поведінки;
3. причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками;
4. вина особи, яка заподіяла збитки.

Верховний Суд формулює наслідок однозначно: за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Саме тому більшість позовів про збитки відхиляють не через неправильний розрахунок, а через недоведеність одного з елементів — найчастіше причинного зв’язку.

Про причинний зв’язок варто сказати окремо, бо саме тут губляться сильні на вигляд справи. Практика вимагає, щоб зв’язок був безпосереднім: саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Заподіювач відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту, що завдана його діями. Відсутність причинного зв’язку означає, що шкода заподіяна не діями відповідача, а викликана іншими обставинами — ринковою кон’юнктурою, діями третіх осіб, власними рішеннями позивача.

Практичний тест, який варто застосувати до власної справи до подання позову: якщо між поведінкою відповідача і вашими втратами можна вставити ще одну ланку, яка не залежала від відповідача, суд, найімовірніше, цей зв’язок не визнає. Наприклад, прострочення поставки, через яке ви не змогли виконати власний договір, — зв’язок прямий; прострочення поставки, через яке ви вирішили відмовитися від іншого проєкту, — зв’язок опосередкований.

Хто що доводить

Розподіл тягаря доказування в цих справах асиметричний, і це єдина обставина, яка працює на користь позивача.

Касаційний господарський суд Верховного Суду підтверджував цю конструкцію неодноразово, зокрема в постанові від 19 лютого 2026 року у справі № 915/242/24: на позивача покладено обов’язок довести шкоду та її розмір, протиправність поведінки заподіювача і причинний зв’язок, а на відповідача — відсутність його вини в настанні збитків.

Презумпція вини закріплена по-різному для двох видів відповідальності. У договірних відносинах стаття 614 ЦК встановлює, що особа є невинуватою, якщо докаже, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. У позадоговірних — частина 2 статті 1166 ЦК звільняє від відшкодування того, хто докаже, що шкоди завдано не з його вини.

Окремо про розмір. Частина 2 статті 623 ЦК прямо покладає доказування розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, на кредитора. Практика додає, що кредитор має не лише точно підрахувати суму, а й підтвердити її документально — розрахунок без первинних документів судом не приймається.

Щодо стандарту доказування. У господарському процесі діє стаття 79 ГПК: наявність обставини вважається доведеною, якщо докази, надані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Касаційний господарський суд у постанові від 10 вересня 2019 року у справі № 916/2403/18 вказав, що суди не забезпечили дотримання цього стандарту — переваги більш вагомих доказів, коли висновок про існування стверджуваної обставини видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Це має практичне значення для позивача, який не має доступу до даних відповідача: не потрібно доводити розмір «до копійки з абсолютною достовірністю», достатньо зробити свою версію більш вірогідною за версію опонента. Якщо ж відповідач ухиляється від надання документів, посилаючись на конфіденційність, суд може оцінити таке поводження не на його користь — у практиці є справи, де саме це стало підставою задовольнити позов за розрахунком позивача.

Чому упущену вигоду складно стягнути

Упущена вигода — найскладніша категорія в українській судовій практиці, і причина не в суворості судів, а в природі самої конструкції.

Верховний Суд у постанові від 13 грудня 2018 року у справі № 923/700/17 визначив її як рахункову величину втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим грошових сум або інших цінностей, якби інша сторона не допустила правопорушення.

Ключове слово — «реально» зі статті 22 ЦК. Доходи мають бути такими, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, а не гіпотетичними. Тому не працюють:

• розрахунки за середньою рентабельністю галузі без прив’язки до власних договорів;
• прогнози зростання, бізнес-плани й оптимістичні моделі;
• посилання на обороти пов’язаної особи, а не самого позивача — суди прямо відмовляють, коли позивач-фізична особа обґрунтовує свою упущену вигоду діяльністю своєї компанії;
• розрахунки без зазначення конкретних контрагентів, правочинів і сум.

Що працює натомість — документи, які доводять, що дохід точно був би отриманий:

• укладені договори, які не вдалося виконати через порушення відповідача, з їхніми цінами й обсягами;
• замовлення, заявки, підписані специфікації, листування про погоджені умови;
• попередні договори та протоколи про намір із конкретними параметрами;
• докази приготувань — закуплена сировина, орендовані потужності, наймані працівники, оплачена логістика;
• історія фактичних продажів тому самому контрагенту за попередні періоди.

Останній пункт має окрему нормативну основу: частина 4 статті 623 ЦК передбачає, що при визначенні неодержаних доходів враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто пасивне очікування працює проти позивача, а задокументовані приготування — на нього.

І технічна, але вирішальна деталь розрахунку: упущена вигода — це чистий неодержаний дохід. З неї вираховуються витрати, які позивач мусив би понести для одержання цього доходу: собівартість, логістика, податки, що безпосередньо пов’язані з операцією. Розрахунок «виручка, яку я не отримав» без вирахування витрат суд не приймає, і це найчастіша арифметична помилка в таких позовах.

Правило про доходи порушника

У статті 22 ЦК є норма, яку в позовах використовують значно рідше, ніж варто було б, хоча саме вона нерідко вирішує справу.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Юридичний сенс цього правила — перенести предмет доказування. Замість того, щоб доводити власний гіпотетичний дохід (що складно), позивач доводить фактичний дохід порушника (що буває простіше, бо він реальний і задокументований у його обліку). Законодавець фактично встановив мінімальну межу відшкодування.

Де це працює найкраще:

• спори про інтелектуальну власність — незаконне використання торговельної марки, об’єкта авторського права, винаходу: дохід порушника від продажу контрафактної продукції є мінімумом вашої упущеної вигоди;
• порушення договорів про неконкуренцію та використання комерційної таємниці;
• неправомірне користування майном — коли відповідач експлуатував ваш актив і отримував від цього дохід;
• перехоплення клієнтів колишнім працівником або партнером з порушенням зобов’язань.

Практична складність одна, зате суттєва: даних про дохід порушника в позивача зазвичай немає. Інструменти, які це вирішують, — витребування доказів у відповідача та в третіх осіб (контрагентів, банків), запит інформації з публічних джерел і реєстрів, а в разі ухилення відповідача — наполягання на застосуванні стандарту вірогідності доказів з урахуванням того, що відповідач має перевагу в доступі до доказів і не виконує процесуального обов’язку.

Суди цю логіку приймають. У практиці є справи, де суд стягнув кілька мільйонів гривень, прямо відзначивши, що відповідачі використовували конфіденційність інформації як привід не виконувати процесуальний обов’язок з доказування обставин, якими вони заперечують проти позову.

Доказування розміру і експертиза

Розмір збитків — це не одна цифра, а конструкція з кількох складників, кожен з яких підтверджується окремо.

Реальні збитки підтверджуються первинними документами: акти про пошкодження або знищення майна з фіксацією стану, кошториси й договори на відновлювальні роботи, платіжні документи про фактично сплачені суми, акти приймання робіт, документи про придбання заміни, претензії та сплачені штрафи контрагентам. Якщо витрати ще не понесені, доводиться їхня необхідність і обґрунтованість розміру — стаття 22 ЦК охоплює і витрати, які особа мусить зробити.

Момент оцінки визначає частина 3 статті 623 ЦК: збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно — на день подання позову, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому суд може задовольнити вимогу, беручи до уваги ринкові ціни на день ухвалення рішення. В умовах цінової нестабільності це робоча можливість, про яку варто заявляти прямо.

Експертиза. У справах зі складним розрахунком вона часто є вирішальним доказом. Залежно від предмета це економічна (фінансово-господарська), товарознавча, оціночно-будівельна або автотоварознавча експертиза. Три практичні правила:

• клопотання про експертизу заявляйте на стадії підготовчого провадження — пізніше суд може відмовити через затягування;
• формулюйте питання експерту самостійно й точно: питання «який розмір збитків» без уточнення методики часто дає непридатний висновок;
• альтернатива або доповнення — висновок експерта, залученого стороною самостійно: він подається разом із позовом і економить час, але його вагу відповідач оспорюватиме.

Нарешті, не слід плутати збитки з іншими сумами, які стягуються за власними правилами: інфляційними втратами і трьома відсотками річних за статтею 625 ЦК, неустойкою, і — для фізичних осіб — моральною шкодою за статтею 23 ЦК. Їх можна заявляти разом, але кожну вимогу обґрунтовують окремо, і судовий збір рахується від загальної ціни позову. Як саме — у матеріалі про судовий збір 2026.

Договірна та позадоговірна шкода

Два режими відповідальності мають різні норми, різні строки й різні предмети доказування. Помилка у виборі режиму — поширена причина відмови в позові.

Верховний Суд у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 910/14341/18 звернув увагу на принципову річ: збитки прямо не пов’язані з умовами договору, а є наслідком їхнього неналежного виконання. Тому вимога про збитки — це не вимога про виконання договору, і її не можна підміняти стягненням боргу. У практиці зустрічається протилежна помилка: позивач називає упущеною вигодою фактично несплачену за договором суму, яка є звичайним боргом за грошовим зобов’язанням.

Кілька спеціальних випадків, які варто знати:

• страхування. Стаття 1194 ЦК: особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням;
• шкода, завдана майном. Стаття 1192 ЦК дозволяє відшкодування в натурі або стягнення збитків у повному обсязі;
• правовідносини до 28 серпня 2025 року. Господарський кодекс втратив чинність, але до відносин, що виникли під час його дії, суди застосовують його норми — зокрема статті 224 і 225 ГК про склад збитків у господарських правопорушеннях. У позові щодо «старого» порушення це варто враховувати;
• розірвання договору. Вимога про збитки нерідко заявляється разом із розірванням — механіка в матеріалі про розірвання договору через суд.

Стягнення збитків покроково

Послідовність, яка дає найвищі шанси.

1. Фіксація. Негайно задокументувати факт порушення і його наслідки: акти, фотографії, листування, показання свідків, дані систем. Докази, зібрані через півроку, завжди слабші.
2. Перевірка договору. Умови про відповідальність, обмеження розміру збитків, обов’язковий досудовий порядок, строки пред’явлення претензій, арбітражне застереження. Договірне обмеження може зробити позов безперспективним ще до його подання.
3. Претензія. Навіть де вона не обов’язкова, претензія фіксує дату вимоги (а отже момент оцінки за частиною 3 статті 623 ЦК), демонструє добросовісність і нерідко дає шанс на врегулювання без суду.
4. Розрахунок. Окремо реальні збитки й упущена вигода, з вирахуванням витрат на одержання доходу, з посиланням на кожен підтвердний документ. Перевірити, чи не дає більшої суми правило про доходи порушника.
5. Збір доказів і витребування. Те, чого немає у вас, — витребовувати через суд у відповідача та третіх осіб. Клопотання готувати разом із позовом.
6. Забезпечення позову. Якщо є ризик виведення активів — заявляти арешт майна або коштів одночасно з позовом.
7. Позов. З чітким розмежуванням вимог (збитки, неустойка, інфляційні та три відсотки річних), розрахунком судового збору і клопотанням про експертизу, якщо вона потрібна.
8. Підготовче провадження. Саме тут вирішуються питання експертизи й витребування доказів. Пропущена на цьому етапі можливість у судовому розгляді вже не повертається.

Про реалістичні очікування варто сказати прямо. Реальні збитки з документальним підтвердженням стягуються в українських судах стабільно. Упущена вигода задовольняється значно рідше і зазвичай частково — там, де є конкретні договори, приготування або доходи порушника. Позов, у якому упущена вигода обґрунтована лише розрахунком за середніми показниками, найімовірніше буде відхилений, і подавати його варто лише свідомо, з розумінням цього ризику.

Коли порушення зачіпає не лише гроші, а й репутацію компанії, вимоги про збитки часто поєднують із вимогами про спростування недостовірної інформації — цей інструмент розібраний у матеріалі про захист ділової репутації юридичної особи.

Адвокати практики судових спорів LEGIUS ведуть справи про відшкодування збитків та упущеної вигоди, зокрема зі складними розрахунками та експертизами. Щоб оцінити перспективи вашої справи до подання позову, запишіться на консультацію.