Усиновлення дитини

Хто може бути усиновлювачем

Усиновлення — це прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, і здійснюється воно лише на підставі рішення суду (ст. 207 Сімейного кодексу). Закон прямо вказує мету: усиновлення провадиться у найвищих інтересах дитини для забезпечення стабільних і гармонійних умов її життя. Це не формальність — суди справді відмовляють, коли бачать, що інтереси дитини й мотиви заявника не збігаються.

Базові вимоги до усиновлювача встановлює ст. 211 СК:

Усиновлювачами можуть бути подружжя. Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не можуть усиновити одну і ту ж дитину — але якщо вони проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини (ч. 4 ст. 211 СК). Усиновлювачами не можуть бути особи однієї статі. Кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, законом не обмежується.

Окреме правило — для неповних сімей. Якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким мати не перебуває у шлюбі (і дзеркально — для батька та жінки). Якщо такі особи проживають однією сім’єю, питання знову вирішує суд.

Хто усиновлювачем бути не може

Стаття 212 СК містить закритий перелік із тринадцяти пунктів. Не можуть бути усиновлювачами особи, які:

• обмежені у дієздатності або визнані недієздатними;
• позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
• уже були усиновлювачами, опікунами, прийомними батьками іншої дитини, але усиновлення скасовано чи визнано недійсним з їхньої вини;
• перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;
• зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
• не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);
• страждають на хвороби з переліку, затвердженого МОЗ, або за станом здоров’я потребують постійного стороннього догляду;
• є іноземцями, які не перебувають у шлюбі (крім випадку, коли іноземець — родич дитини), або особами без громадянства;
• були засуджені за злочини проти життя і здоров’я, волі, честі та гідності, статевої свободи й недоторканості, проти громадської безпеки та моральності, у сфері обігу наркотиків, а також за злочини за статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу, або мають непогашену чи не зняту судимість за інші злочини;
• перебувають у шлюбі з особою, яка сама не може бути усиновлювачем з підстав, зазначених у пунктах 3-6, 8 і 10 цієї статті.

Частина друга ст. 212 додає загальне застереження: усиновлювачами не можуть бути й інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини. Це оцінна норма, і саме через неї найчастіше проходять відмови, формально не підпадаючи під жоден із тринадцяти пунктів.

Переважне право

Стаття 213 СК встановлює чергу переваг. Переважне право на усиновлення має громадянин України:

• у сім’ї якого виховується дитина;
• який є чоловіком матері або дружиною батька дитини, яка усиновлюється;
• який усиновлює кількох дітей, що є братами й сестрами;
• який є родичем дитини.

Контекст — практика сімейного права.

Яку дитину можна усиновити

Усиновленою може бути дитина — особа до досягнення повноліття (ст. 208 СК у поєднанні зі ст. 6 СК). У виняткових випадках суд може постановити рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування. Тут і працює підвищена вимога до різниці у віці — не менш як 18 років.

Важливе обмеження, яке часто стає несподіванкою: брати й сестри не можуть бути роз’єднані при усиновленні. Закон допускає виняток, тільки якщо роз’єднання відповідає інтересам дитини — наприклад, коли діти ніколи не жили разом і не знають одне одного, або коли стан здоров’я однієї дитини унеможливлює її усиновлення тією ж сім’єю. Суд мотивує це окремо.

Дитина має бути суб’єктом усиновлення за законом — тобто мати відповідний правовий статус. Це головне, що варто перевірити на самому початку. Сама по собі відсутність батьків поруч із дитиною не дає підстав для усиновлення: дитина може бути розлученою із сім’єю, евакуйованою, перебувати під тимчасовою опікою, і її батьки можуть бути живі й не позбавлені прав. Під час воєнного стану це питання стало особливо чутливим, і служба у справах дітей перевіряє статус дитини окремо й ретельно.

Чия згода потрібна на усиновлення

Це найскладніший блок процедури, бо згод може бути кілька й кожна має свою форму.

Згода батьків

Усиновлення здійснюється за вільною згодою батьків, і ця згода має бути безумовною — не можна дати її «за умови, що...» (ст. 217 СК). Письмова згода засвідчується нотаріально. Критичний момент, про який варто знати заздалегідь: мати й батько мають право відкликати свою згоду до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. До цієї миті процедура не є остаточною.

Згода дитини

Для усиновлення потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити (ст. 218 СК). Згоду з’ясовують у формі, яка відповідає вікові дитини. Без згоди усиновлення можливе лише тоді, коли дитина через вік або стан здоров’я не розуміє факту усиновлення.

Коли згода батьків не потрібна

Стаття 219 СК перелічує підстави усиновлення без згоди батьків. Вони:

• невідомі;
• визнані безвісно відсутніми;
• визнані недієздатними;
• позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється;
• протягом двох місяців після народження дитини не забрали її на виховання до себе в сім’ю, а запис про них у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ст. 135 СК.

Окрема, значно складніша підстава — ч. 2 ст. 219: усиновлення може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо суд встановить, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують і не утримують її. Тут тягар доказування лежить на заявнику: потрібні довідки, акти обстеження, дані про несплату аліментів, свідчення. Якщо батьки з’являються в суді й заперечують, справа перетворюється на повноцінний спір.

Згода другого з подружжя

Якщо дитину усиновлює один із подружжя, потрібна письмова нотаріально засвідчена згода другого (ст. 220 СК). Суд може постановити рішення про усиновлення і без такої згоди, якщо подружжя припинило спільне проживання і місце проживання другого з подружжя невідоме.

Якщо йдеться про ситуацію, коли батьківство ще не встановлене юридично, спершу варто розібратися з встановленням батьківства, а за наявності підстав — з позбавленням батьківських прав.

Етапи процедури усиновлення

Процедуру регулює Порядок провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2008 року № 905. Вона складається з позасудового (адміністративного) і судового етапів.

Заява про усиновлення подається до суду за місцем проживання дитини (ст. 310 ЦПК). Для забезпечення таємниці усиновлення суд розглядає справу в закритому судовому засіданні (ч. 3 ст. 313 ЦПК) — це не право, а обов’язок суду у випадках, встановлених Сімейним кодексом.

Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності рішенням суду про усиновлення (ст. 225 СК). До цього дня нічого остаточного ще не відбулося — і саме тому відкликання згоди батьками можливе аж до цієї миті.

Куди звертатися у 2026 році

Система органів змінилася. Частина повноважень у сфері усиновлення та захисту прав дітей перейшла до органів місцевого самоврядування, а на центральному рівні діє Державна служба України у справах дітей. Саме їй, згідно з п. 33 Порядку № 905, подають документи громадяни України, які проживають за межами України, та іноземці. Служба також адмініструє єдину державну платформу про усиновлення та сімейні форми виховання. На практиці це означає: перший крок — консультація у службі у справах дітей за місцем проживання, яка скаже, куди саме подавати документи у вашій ситуації та чи потрібне навчання.

Воєнний стан не призупинив усиновлення. Він ускладнив організаційну частину: переміщення дітей, доступ до документів і реєстрів, роботу окремих служб. Але сама процедура, строки й вимоги залишилися.

Що змінилося з 5 серпня 2026 року

Це найсуттєвіше оновлення процедури за багато років, і воно стосується саме судового етапу. 5 серпня 2026 року в газеті «Голос України» було опубліковано і того ж дня набрав чинності Закон України № 2541-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування функцій органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань захисту прав дітей у зв’язку з утворенням Державної служби України у справах дітей». Закон був ухвалений ще 30 серпня 2022 року, але підписаний і опублікований лише у 2026-му — тому формально «старий», а фактично новий.

Три практичні наслідки, які варто врахувати.

Перший: справа стала швидшою, але вимогливішою до підготовки. Коли на всю справу відведено 30 днів і немає підготовчого засідання, у заявника практично не залишається можливості «добирати» документи по ходу. Неповний пакет тепер коштує не місяця, а всієї справи — суд визначає коло учасників і рухається далі.

Другий: прокурор у справі — тепер завжди. Прокурор не є противником заявника; його завдання — захист інтересів дитини. Але це означає ще одного учасника, який вивчає матеріали й може поставити питання, зокрема про статус дитини, її думку й відповідність усиновлення її інтересам. Готуватися варто саме до цього.

Третій: скасування присяжних мало окрему причину. Присяжні могли бути з тієї самої громади, звідки дитина або майбутні батьки, — і це створювало реальну загрозу таємниці усиновлення. Розгляд справи професійним суддею у закритому засіданні цей ризик знімає.

Ті самі правила щодо обов’язкової участі прокурора встановлені для справ про позбавлення батьківських прав і про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав.

Усиновлення дитини дружини або чоловіка

Це найчастіший на практиці сценарій — коли чоловік матері усиновлює її дитину, щоб юридично стати батьком. Процедура та сама, але з трьома особливостями.

Переважне право. Чоловік матері (дружина батька) дитини, яка усиновлюється, має переважне право на усиновлення за ст. 213 СК. Якщо дитина при цьому ще й виховується у вашій сім’ї, підстава подвійна.

Згода іншого з батьків. Якщо у свідоцтві про народження є запис про батька, потрібна його нотаріально засвідчена безумовна згода. Якщо її немає, працюють підстави ст. 219 СК — найчастіше позбавлення батьківських прав або невиконання обов’язків понад шість місяців без поважних причин. Це окрема судова робота, і її краще зробити до подання заяви про усиновлення, а не паралельно.

Збереження правового зв’язку. За загальним правилом з моменту усиновлення права й обов’язки між дитиною та її батьками за походженням припиняються. Але при усиновленні дитини однією особою ці права можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка (ч. 1 ст. 232 СК). Саме ця норма й робить можливим усиновлення дитини подружжя без втрати зв’язку з рідним батьком чи матір’ю.

Окремо ч. 2 ст. 232 СК дає право бабі, дідові, рідним братам і сестрам дитини з боку того з батьків, хто помер або визнаний недієздатним, подати до суду заяву про збереження правового зв’язку з дитиною. Суд розглядає таку заяву одночасно із заявою про усиновлення і задовольняє, якщо це відповідає інтересам дитини.

Таємниця усиновлення і зміна відомостей про дитину

Стаття 226 СК закріплює право на таємницю усиновлення у трьох вимірах:

• особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини, подання заяви та її розгляду, а також рішення суду про усиновлення;
• усиновлена дитина має право на таємницю факту її усиновлення — у тому числі й від неї самої;
• особа, яка була усиновлена, має право після досягнення 14 років на одержання інформації щодо свого усиновлення.

Таємницю забезпечують і процесуально (закрите засідання за ч. 3 ст. 313 ЦПК), і кримінально: розголошення таємниці усиновлення проти волі усиновлювача — склад злочину за ст. 168 Кримінального кодексу. Особи, яким інформація стала доступна у зв’язку з виконанням службових обов’язків, зобов’язані її не розголошувати.

Які відомості можна змінити

Усиновлювач, який подав заяву, може виявити бажання бути записаним у Книзі реєстрації народжень матір’ю або батьком дитини (ст. 229 СК). Якщо дитина досягла семи років, для такого запису потрібна її згода. Суд задовольняє таке прохання в рішенні про усиновлення, якщо це відповідає інтересам дитини.

Крім цього суд у рішенні може вирішити питання про зміну прізвища, імені та по батькові дитини (ст. 230, 231 СК) — зокрема, якщо усиновлювач записується батьком, відповідно змінюється по батькові дитини. Усі зміни суд зазначає безпосередньо в рішенні про усиновлення: окремо, пізнішою заявою, це вже не оформлюється. Тому перелік змін варто продумати до судового розгляду.

Правові наслідки, недійсність і скасування

З моменту усиновлення (ст. 232 СК):

• припиняються особисті та майнові права й обов’язки між дитиною та її батьками, а також між нею та іншими родичами за походженням — із винятками, описаними вище;
• виникають взаємні особисті немайнові та майнові права й обов’язки між усиновленою особою (а в майбутньому — її дітьми та внуками) і усиновлювачем та його родичами за походженням;
• усиновлювач отримує права й обов’язки щодо дитини в тому самому обсязі, який мають батьки;
• усиновлена особа отримує права й обов’язки щодо усиновлювача в тому самому обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

Практично це означає повний обсяг: право на утримання й аліменти, спадкування за законом у першій черзі, право на пільги, представництво, обов’язок піклуватися про усиновлювача в майбутньому. Питання черг і часток докладно розібране в матеріалі про спадкування подружжям.

Недійсність і скасування

Закон розрізняє дві різні конструкції.

Недійсність усиновлення (ст. 236 СК) — коли воно було здійснене з порушенням закону: за підробленими документами, без згоди, яка була потрібна, фіктивно (без мети створення сім’ї). Визнання усиновлення недійсним припиняє права та обов’язки, які виникли раніше й були встановлені законом для усиновлювача, і відновлює права та обов’язки між дитиною та її батьками й родичами за походженням.

Скасування усиновлення (ст. 238 СК) — коли усиновлення відбулося законно, але згодом виявилося, що воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання, або дитина страждає на недоумство чи психічну хворобу, про яку усиновлювач не знав. Скасування можливе лише за рішенням суду і, як правило, не допускається після досягнення дитиною повноліття — крім випадків, передбачених законом.

Окремо усиновлювач може бути позбавлений батьківських прав на тих самих підставах, що й батьки (ст. 242 СК).

Державна підтримка

З 1 січня 2026 року систему допомог сім’ям з дітьми перебудували: більшість виплат призначає й виплачує Пенсійний фонд України, а конкретні розміри щороку визначаються законом про Державний бюджет. Через це наводити суму тут було б не на користь читачеві: актуальний розмір виплат для усиновлювачів потрібно звіряти в ПФУ на дату звернення. Що залишилося незмінним — право подати заяву й окремий порядок для кожного виду допомоги: автоматично нічого не призначається.

Усиновлення іноземцями та громадянами України за кордоном

Усиновлення іноземцем в Україні дитини — громадянина України здійснюється на загальних підставах, встановлених главою 18 СК, але з додатковими умовами (ст. 283 СК).

Головне обмеження. Дитина — громадянин України може бути усиновлена іноземцем, якщо вона:

• перебуває не менш як один рік на обліку в центральному органі виконавчої влади, до повноважень якого належать питання усиновлення та захисту прав дітей, і
• досягла п’яти років.

Винятки перелічені в ч. 2 ст. 283 СК — серед них усиновлення дитини, яка страждає на хворобу з переліку МОЗ, усиновлення дитини родичем, усиновлення всіх рідних братів і сестер в одну сім’ю (якщо один із них досяг п’яти років і перебуває на обліку не менш як рік) та випадок, коли іноземці бажають усиновити дитину, яка є братом або сестрою раніше усиновленої ними дитини.

Переважне право серед іноземців мають родичі дитини та громадяни держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.

Обов’язкова згода центрального органу — без неї усиновлення іноземцем неможливе. Цей орган надсилає запит до МВС щодо перевірки іноземців на наявність інформації компрометуючого характеру в правоохоронних органах інших держав і Генеральному секретаріаті Інтерполу.

Дві норми, які часто випускають з уваги:

• усиновлення іноземцями провадиться за умови забезпечення дитині прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України;
• за усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею 18 років.

Дитина, яка є іноземцем і проживає в Україні, усиновлюється громадянами України або іноземцями, які проживають в Україні, на загальних підставах.

Практичне застереження: міждержавне усиновлення — найдовша й найменш передбачувана процедура, і після передачі функцій Державній службі України у справах дітей та в умовах воєнного стану строки розгляду звернень іноземців та громадян України, які проживають за кордоном, суттєво зросли. Перед плануванням варто з’ясувати поточний стан справ безпосередньо у Службі, а не орієнтуватися на строки з попередніх років.