Спадковий договір: як це працює

Що таке спадковий договір

Спадковий договір врегульовано главою 90 Цивільного кодексу України (статті 1302–1308) та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Стаття 1302 ЦК визначає його так: за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов’язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Сутність конструкції — розпорядження майном ще за життя, але з набуттям набувачем права власності лише після смерті відчужувача. Тобто відчужувач за життя залишається власником і продовжує користуватися майном, а набувач за цей час виконує його розпорядження.

Набувач здійснює покладені на нього договором обов’язки за свій рахунок і не має права на відшкодування витрат та сплату винагороди за рахунок майна, призначеного йому відчужувачем. Інакше кажучи, витрати набувача — це його внесок, а не борг, який відчужувач або його спадкоємці мусять повернути.

Спадковий договір є двостороннім правочином: набувач зобов’язаний вчинити певні дії за вказівкою відчужувача, взамін чого до нього переходить право власності на майно. Тому коло обов’язків набувача визначається не одностороннім волевиявленням відчужувача, як у заповіті, а спільною згодою сторін, з урахуванням договірного характеру правовідносин. Ці питання ми ведемо в межах практики сімейного та спадкового права.

Чому спадковий договір — це не спадкування

Попри те, що глава 90 розміщена в книзі шостій ЦК «Спадкове право», до спадкового договору не застосовуються норми спадкового права. Це не теоретична тонкість, а джерело всіх практичних переваг конструкції.

Логіка така. Стаття 1217 ЦК імперативно встановлює, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Третього способу немає. Тому перехід майна за спадковим договором не є окремим видом спадкування, а норми, що регулюють цей договір, утворюють інститут зобов’язального, а не спадкового права.

Це прямо підтверджено практикою: за пунктом 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» перехід майна від відчужувача до набувача на підставі спадкового договору не є окремим видом спадкування, а тому на відносини сторін не поширюються відповідні правила про спадкування, в тому числі право на обов’язкову частку.

Два наслідки, які й роблять спадковий договір привабливим:

• Обов’язкова частка не діє. Неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатні вдова чи вдівець, непрацездатні батьки — усі ті, хто за статтею 1241 ЦК має право на обов’язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту, — не можуть заявити цю частку щодо майна, переданого за спадковим договором.
• Набувач не відповідає за зобов’язаннями відчужувача. На відміну від спадкоємця, який прийняв спадщину і за статтею 1282 ЦК зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора, на набувача за спадковим договором такий обов’язок не покладається. Цей обов’язок закон покладає виключно на спадкоємців померлого власника як універсальних правонаступників. Претензії кредиторів відчужувача набувач задовольняти не зобов’язаний.

Саме через ці дві особливості спадковий договір називають «альтернативою заповіту, яку складно оскаржити»: він вибиває з рук потенційних позивачів два найсильніші аргументи спадкових спорів.

Чим спадковий договір відрізняється від заповіту

І окрема норма, яка вирішує конфлікт між двома документами: заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним. Нікчемний — тобто недійсний у силу прямої вказівки закону, без будь-якого рішення суду. Отже спадковий договір «перебиває» і раніше складений, і пізніше складений заповіт у частині того самого майна.

Що залишається у зоні ризику. Договір можна оспорити за загальними підставами недійсності правочинів — наприклад, якщо відчужувач не розумів значення своїх дій на момент укладення. Тому в практиці спадкових спорів важливу роль відіграють обставини посвідчення: стан відчужувача, наявність медичних документів, присутність сторонніх осіб. Про загальну логіку таких спорів — у матеріалі оформлення спадщини.

Чим спадковий договір відрізняється від довічного утримання

Ці дві конструкції на перший погляд дуже схожі, і їх постійно плутають. Міністерство юстиції окремо роз’яснювало різницю.

Договір довічного утримання (догляду) врегульовано главою 57 ЦК. За ним одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, що має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та/або доглядом довічно.

Спадковий договір (глава 90 ЦК) право власності за життя відчужувача не передає: воно переходить лише після його смерті.

Практичний вибір між ними зводиться до одного питання: чи готові ви віддати власність зараз. Якщо ні — спадковий договір. Якщо так, і натомість потрібне гарантоване утримання з обов’язком, прив’язаним до вашого життя, — довічне утримання.

Варто врахувати і те, що за статтею 749 ЦК набувач за договором довічного утримання зобов’язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором. У спадковому договорі такого автоматичного обов’язку закон не встановлює, тож якщо він вам потрібен, його слід прямо прописати серед розпоряджень.

Сторони та предмет договору

Відчужувач — подружжя, один із подружжя або інша особа. Набувач — фізична або юридична особа. Остання можливість недооцінена: набувачем може бути, наприклад, компанія або благодійна організація, якщо розпорядження відчужувача передбачають дії, які їй під силу виконати.

Істотною умовою спадкового договору є його предмет — майно відчужувача. Предметом може бути:

• майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності;
• майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя;
• майно іншої особи-відчужувача.

Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором. Це робочий інструмент для подружжя, яке хоче і забезпечити одне одного, і наперед визначити долю майна після смерті обох.

Важливе обмеження для спільної власності подружжя: укладання одним із подружжя зі сторонньою особою спадкового договору щодо своєї частки у спільній сумісній власності подружжя можливе лише за умови її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном. Тобто не можна «на око» розпорядитися половиною спільної квартири — спершу потрібно визначити частку.

При посвідченні спадкових договорів правила забезпечення реалізації права купівлі частки у праві спільної часткової власності не застосовуються. Отже співвласник не має переважного права викупити частку, щодо якої укладається спадковий договір, — на відміну від звичайної купівлі-продажу частки.

Коло розпоряджень закон не обмежує. На практиці це догляд, оплата лікування та комунальних послуг, ремонт, допомога в побуті, забезпечення продуктами і ліками, організація похорону. Чим конкретніше вони описані — із періодичністю, обсягом і способом підтвердження виконання, — тим менше шансів на спір.

Форма договору і реєстрація

Стаття 1304 ЦК встановлює вимоги до форми, і вони жорсткі. Спадковий договір:

1. укладається у письмовій формі;
2. підлягає нотаріальному посвідченню;
3. підлягає державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

У разі недодержання сторонами цих вимог спадковий договір визнається нікчемним. Ці умови мають істотне юридичне значення і застосовуються незалежно від того, чи є предметом договору нерухоме або рухоме майно.

Спадковий реєстр — це електронна база даних, яка містить відомості, зокрема, про посвідчені спадкові договори. Згідно з Положенням про Спадковий реєстр, затвердженим наказом Міністерства юстиції від 7 липня 2011 року № 1810/5, до реєстру вносяться відомості про відчужувача, про посвідчення спадкового договору як документа, про видачу дубліката, про документ, який змінює спадковий договір або на підставі якого його розірвано, про визнання договору недійсним, а також про реєстратора.

Процедурні деталі посвідчення, які варто знати заздалегідь:

• спадкові договори посвідчуються нотаріусом за зверненням заінтересованих осіб — набувача і відчужувача, тобто обидві сторони мусять бути присутні;
• спадкові договори, предметом яких є нерухоме майно, посвідчуються з дотриманням загальних правил посвідчення договорів відчуження;
• документ, що посвідчує право власності на майно, після огляду нотаріусом повертається власнику (відчужувачу), а в тексті договору зазначаються назва цього документа, номер і дата видачі та найменування юридичної особи, яка його видала;
• якщо предметом є майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, нотаріус у тексті договору зазначає про необхідність реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно після смерті відчужувача.

Останній пункт важливий для набувача: після смерті відчужувача право власності не виникає саме собою — його потрібно зареєструвати. Деталі цієї процедури — у матеріалі реєстрація права власності.

Гарантії виконання та контроль

Стаття 1307 ЦК встановлює гарантії додержання прав та законних інтересів учасників спадкового договору, і їх три.

1. Заборона відчуження. З метою недопущення переходу майна, що є предметом спадкового договору, до третіх осіб нотаріус одночасно з посвідченням цього договору накладає на зазначене майно заборону відчуження та вносить відомості про нього до Єдиного державного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна. Про накладення заборони робиться напис на всіх примірниках договору.

Для набувача це головна практична гарантія: відчужувач не зможе продати, подарувати чи заставити майно, щодо якого укладено договір. У разі смерті відчужувача нотаріус знімає заборону відчуження на підставі свідоцтва органу цивільного стану про смерть.

2. Нікчемність заповіту. Заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним. Ця норма закриває шлях до «тихої» зміни волі відчужувача після укладення договору.

3. Контроль за виконанням після смерті. Відчужувач має право призначити особу, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після його смерті. У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Третя гарантія потрібна тоді, коли розпорядження відчужувача мають виконуватися й після його смерті — наприклад, організація похорону, догляд за місцем поховання, утримання іншого члена родини. Призначити таку особу варто прямо в тексті договору: інакше контроль перейде до нотаріуса, який діє формально і не зацікавлений у результаті.

Ще одна ситуація, яку закон окремо не врегульовує, а договір мусить: що буде, якщо набувач помре раніше за відчужувача. Договір побудований на припущенні, що першим помре відчужувач. Якщо станеться навпаки, договір втрачає сенс, а витрачене набувачем на виконання розпоряджень не повертається автоматично. Це один із тих пунктів, які потрібно продумати на етапі складання, а не потім.

Розірвання договору і кому він підходить

Стаття 1308 ЦК дає сторонам право звертатися до суду з метою дострокового розірвання договору, і коло підстав чітко розділене:

• спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача — у разі невиконання набувачем його розпоряджень;
• спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача — у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача. На вимогу набувача договір може бути розірвано як до смерті, так і після смерті відчужувача, і для цього має бути встановлена саме неможливість виконання.

І найважливіше обмеження: інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред’являти вимоги про розірвання спадкового договору. Спадковий договір нерозривно пов’язаний із його сторонами, і право заявляти вимоги про дострокове розірвання закон надає лише їм.

Сторони можуть також розірвати договір за двосторонньою домовленістю; це оформлюється відповідною угодою з внесенням відомостей до Спадкового реєстру.

У спорах про розірвання суд оцінює істотність порушення за загальними правилами: істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. При цьому обсяг обов’язків набувача суд читає саме з тексту договору — за частиною першою статті 628 ЦК зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Кому підходить спадковий договір:

• власникам, у яких є спадкоємці з правом на обов’язкову частку, а майно потрібно передати конкретній особі;
• тим, хто хоче отримати реальний догляд або допомогу за життя, але не готовий віддавати власність зараз;
• тим, у кого є непогашені зобов’язання і хто не хоче, щоб отримувач майна відповідав за боргами;
• подружжю, яке планує долю майна після смерті обох;
• набувачам, яким потрібна гарантія, що майно не продадуть третій особі, доки вони виконують розпорядження.

Що обов’язково прописати в договорі: конкретний перелік розпоряджень із періодичністю і способом підтвердження виконання; порядок фіксації витрат набувача; дії на випадок смерті набувача раніше за відчужувача; особу, яка контролюватиме виконання після смерті відчужувача; підстави і порядок розірвання за домовленістю.

Якщо ви обираєте між заповітом, спадковим договором і довічним утриманням, запишіться на консультацію: вибір залежить від складу майна, кола спадкоємців і того, чи є у вас непогашені зобов’язання.