Як скласти заповіт: порядок і вимоги

Що можна і чого не можна заповітом

Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має особа з повною цивільною дієздатністю і здійснює його особисто: вчинення заповіту через представника не допускається. Навіть найширша довіреність тут не працює.

Свобода заповідача дуже широка. Він може:

• призначити спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб незалежно від наявності з ними родинних чи сімейних відносин, а також інших учасників цивільних відносин — юридичну особу, територіальну громаду, державу;
• без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом — крім тих, хто має право на обов’язкову частку;
• охопити заповітом не лише те майно, яке належить йому на момент складення, а й те, що може належати в майбутньому;
• розпорядитися всією спадщиною або лише її частиною;
• включити до заповіту розпорядження немайнового характеру.

Два важливі наслідки. По-перше, чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини, тобто на день смерті, а не на день підписання: немає потреби переписувати заповіт щоразу після купівлі чи продажу майна, якщо формулювання загальне. По-друге, частина спадщини, не охоплена заповітом, спадкується за законом — тому «заповідаю квартиру сину» не знімає питання про решту майна.

І окремо про позбавлення права на спадкування: якщо особа, позбавлена такого права, померла раніше заповідача, позбавлення втрачає чинність, і її діти та внуки спадкують на загальних підставах. Сімейні та спадкові справи ми ведемо в межах практики сімейного права.

Форма: чотири вимоги, порушення яких робить заповіт нікчемним

Стаття 1247 ЦК встановлює загальні вимоги до форми заповіту, і їх лише чотири — але кожна критична:

1. письмова форма із зазначенням місця та часу складення;
2. особистий підпис заповідача. Якщо особа не може підписати заповіт сама, він підписується за правилами ч. 4 ст. 207 ЦК — іншою особою за дорученням заповідача і в його присутності, з обов’язковим зазначенням нотаріусом причин, які це зумовили. Не вправі підписувати заповіт за заповідача та особа, на користь якої заповідається майно;
3. посвідчення нотаріусом або іншими посадовими й службовими особами, визначеними у статтях 1251—1252 ЦК;
4. державна реєстрація у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів.

Технічно текст може бути написаний власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус також може на прохання особи записати заповіт з її слів — власноручно або технічними засобами; у цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Щодо вартості: у приватного нотаріуса розмір плати встановлюється за домовленістю, у державній нотаріальній конторі справляється державне мито за ставкою, визначеною законодавством про державне мито. Орієнтовну суму варто уточнити безпосередньо в нотаріуса, бо до неї додаються супутні послуги — правовий аналіз, витяги, за потреби виїзд.

Практична порада, яка нічого не коштує: заповіт має бути однозначним. Нотаріус зобов’язаний роз’яснити заповідачу, що текст слід викласти так, щоб розпорядження не викликало неясностей чи суперечок після відкриття спадщини. Формулювання на кшталт «усе моє майно поділити по справедливості» — це гарантований спір.

Коли потрібні свідки і хто ними бути не може

За загальним правилом свідки не потрібні. Але стаття 1253 ЦК визначає два випадки, коли присутність не менш як двох свідків є обов’язковою:

• якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт (абзац третій ч. 2 ст. 1248 ЦК);
• якщо заповіт посвідчується посадовою чи службовою особою з переліку ст. 1252 ЦК.

Крім того, будь-який заповіт може бути посвідчений при свідках за бажанням самого заповідача — і це недооцінений інструмент. Якщо є підстави очікувати оскарження («родичі скажуть, що він не розумів, що підписує»), свідки суттєво ускладнюють такий позов.

Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути:

• нотаріус або інша посадова чи службова особа, яка посвідчує заповіт;
• спадкоємці за заповітом;
• члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;
• особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Процедура теж формалізована: свідки зачитують заповіт уголос і ставлять на ньому свої підписи, а до тексту заповіту заносяться відомості про них — прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, місце проживання, реквізити документа, за яким встановлено особу. Пропуск цих відомостей — типова підстава для спору про форму.

Зверніть увагу на один нюанс: якщо заповіт підписує рукоприкладач (особа, яка підписує замість заповідача), присутність свідків закон не вимагає, і їхня відсутність у такому разі не є порушенням.

Хто ще може посвідчити заповіт

Нотаріус — основний, але не єдиний суб’єкт.

Посадова особа органу місцевого самоврядування (ст. 1251 ЦК) — якщо у населеному пункті немає нотаріуса. Вона посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені за вимогами статей 1247 і 1251 ЦК та особисто подані їй. Два обмеження: секретний заповіт так посвідчити не можна, а посвідчення заповіту через представника чи заповіту від імені кількох осіб (крім подружжя) не допускається.

Інші посадові та службові особи (ст. 1252 ЦК) — коли людина фізично не має доступу до нотаріуса: у лікарні, у плаванні, в експедиції, у місці позбавлення волі, у військовій частині. Для таких заповітів присутність не менш як двох свідків є обов’язковою.

Окремо про воєнний час, і це норма, якої ще не було в довідниках кілька років тому. В умовах воєнного або надзвичайного стану за відсутності доступу до Спадкового реєстру нотаріальне посвідчення заповіту, внесення до нього змін та його скасування здійснюються без використання цього реєстру, з подальшим внесенням відповідних відомостей протягом п’яти робочих днів з дня відновлення доступу. Практичний висновок: відсутність реєстру не є підставою відкладати посвідчення заповіту «до кращих часів».

І ще одне: заповіт подружжя посвідчується з обов’язковою перевіркою належності майна заповідачам на праві спільної сумісної власності — тобто документи на майно тут знадобляться, тоді як для звичайного заповіту їх подавати не потрібно.

Три види заповітів і пастка кожного

Цивільний кодекс виділяє три спеціальні види, кожен з яких має власну логіку й власний ризик.

Заповіт з умовою (ст. 1242 ЦК). Право на спадкування обумовлюється наявністю певної обставини. Головне правило: умова має існувати на час відкриття спадщини, і відсутність умови позбавляє спадкоємця права спадкування за заповітом щодо визначеного таким заповітом майна. Умова є нікчемною, якщо суперечить закону або моральним засадам суспільства — тому «успадкує, якщо розлучиться» не працює. Пастка в тому, що настання умови пізніше, навіть у межах строку для прийняття спадщини, за домінуючим підходом права на спадкування не дає.

Заповіт подружжя (ст. 1243 ЦК). Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Механіка така: після смерті одного частка у праві спільної власності переходить до того, хто пережив, а після смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті. За життя кожен із подружжя має право відмовитися від спільного заповіту, і така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

А тепер пастка, через яку такий заповіт часто виявляється незручним: у разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя. Той, хто пережив, отримує майно, але не може його продати чи подарувати. Для сімей, де житло єдине, це серйозне обмеження, і про нього варто знати заздалегідь.

Секретний заповіт (ст. 1249 ЦК). Посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом: заповідач подає його в заклеєному конверті зі своїм підписом, нотаріус ставить посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає конверт в інший та опечатує. Приймається на зберігання без складання опису, зберігається в окремому пакеті в сейфі, відомості вносяться до Спадкового реєстру. Після відкриття спадщини нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту, про що складається протокол, який підписують нотаріус і свідки.

Головний мінус секретного заповіту очевидний: оскільки нотаріус тексту не бачить, він не може перевірити ні відповідність форми, ні однозначність формулювань. Помилка в такому заповіті виявиться лише після смерті заповідача — коли виправити її вже неможливо. Тому ми рекомендуємо секретний заповіт лише тоді, коли конфіденційність справді критична, і завжди радимо скласти текст із юристом до того, як покласти його в конверт.

Обов’язкова частка — головне обмеження

Це єдине справжнє обмеження свободи заповідача, і саме через нього заповіти найчастіше «не спрацьовують» так, як планував заповідач.

За ст. 1241 ЦК малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Це і є обов’язкова частка.

Що з цього випливає практично:

• розпорядження заповідача щодо такого спадкоємця дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку;
• розмір обов’язкової частки може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. Тобто це не абсолютна величина, але зменшення потрібно доводити;
• чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов’язкову частку, встановлюється на час відкриття спадщини. Дитина, яка на дату складення заповіту була неповнолітньою, до дня смерті може стати повнолітньою й працездатною — і право на обов’язкову частку втратить. І навпаки.

Звідси головна практична порада: якщо серед близьких є особи з такого кола, заповіт варто проєктувати з урахуванням обов’язкової частки, а не всупереч їй. Інакше спадкоємець за заповітом отримає не те, що написано, а те, що залишиться після виділення обов’язкових часток, — і майже гарантовано через суд. Альтернативні інструменти для прижиттєвого планування — договір дарування з умовою, договір довічного утримання, спадковий договір — працюють інакше й іноді досягають мети надійніше.

Додаткові інструменти, про які зазвичай не знають

Заповіт — не лише «кому що дістанеться». Кодекс дає кілька конструкцій, які дозволяють тонко налаштувати результат.

• Заповідальний відказ (легат, ст. 1237—1239 ЦК). Заповідач покладає на спадкоємця обов’язок на користь третьої особи — відказоодержувача. Найчастіший приклад: квартира переходить до сина, але на нього покладається обов’язок надати право користування однією з кімнат іншій особі. Право користування зберігається й у разі подальшої зміни власника майна.
• Покладення на спадкоємця інших обов’язків (ст. 1240 ЦК). Можна зобов’язати вчинити дії немайнового характеру — наприклад, щодо розпорядження особистими паперами, увічнення пам’яті, догляду за твариною.
• Підпризначення спадкоємця (ст. 1244 ЦК). Заповідач визначає іншого спадкоємця на випадок, якщо основний помре до відкриття спадщини, не прийме її, відмовиться або буде усунений від права спадкування. Це найпростіший спосіб уникнути ситуації, коли заповіт втрачає сенс через одну смерть.
• Сервітут у заповіті (ст. 1246 ЦК). Заповідач має право встановити сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб.
• Виконавець заповіту. Заповідач може призначити особу, яка забезпечить виконання його волі: збереже майно до прийняття спадщини, виконає заповідальний відказ, розподілить майно між спадкоємцями. Для складних спадщин — бізнесу, кількох об’єктів, боргів — це істотно знижує ризик конфліктів.
• Частина спадщини, не охоплена заповітом (ст. 1245 ЦК), спадкується за законом. Тому якщо мета — виключити когось повністю, заповіт має охоплювати усю спадщину, а не окремі об’єкти.

Зміна, скасування, таємниця та недійсність

Скасування і зміна (ст. 1254 ЦК). Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт або скласти новий, і для цього не потрібна нічия згода та не потрібно зазначати причини. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній повністю або в тій частині, в якій йому суперечить. Скасування і внесення змін провадяться заповідачем особисто, у тому самому порядку, що встановлений для посвідчення заповіту, і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі.

Практичний висновок: зберігати «старий» заповіт немає потреби, але й знищення його примірника саме собою нічого не скасовує — скасування є нотаріальною дією. Для секретного заповіту діють загальні правила: при скасуванні за заявою заповідача нотаріус повертає йому підписаний конверт, а справжність підпису на заяві про скасування має бути нотаріально засвідчена.

Таємниця (ст. 1255 ЦК). Нотаріус, інша посадова чи службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни. Тобто дізнатися за життя заповідача, що саме він написав, не може ніхто, крім нього самого.

Недійсність. Тут закон розмежовує два режими. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення, є нікчемним — визнання судом не потрібне. А за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження не має наслідком недійсності всього заповіту.

Типові помилки, які ми бачимо найчастіше:

• неоднозначні формулювання і майно, описане так, що його неможливо ідентифікувати;
• повне ігнорування обов’язкової частки;
• відсутність підпризначеного спадкоємця, через що заповіт втрачає сенс;
• заповіт лише на один об’єкт, тоді як решта майна йде за законом усупереч намірам;
• свідками беруть родичів спадкоємців за заповітом — саме тих, хто свідками бути не може;
• складення заповіту в стані, який потім дає підстави доводити, що воля не була вільною: без медичної довідки і без свідків;
• секретний заповіт, складений самостійно, з помилками у формі, які виявляються вже після смерті.

Якщо спір усе ж виник, порядок оскарження ми розбираємо у статті про оскарження заповіту, а порядок оформлення прав — у матеріалі про оформлення спадщини.

Текст має інформаційний характер: формулювання заповіту залежать від складу майна, кола спадкоємців і мети заповідача. Щоб ми спроєктували заповіт, який витримає перевірку судом, запишіться на консультацію.