Визнання особи недієздатною і встановлення опіки над дорослим

Коли це потрібно

Типова ситуація: у літньої людини прогресує деменція, після інсульту людина не впізнає рідних, у дорослого сина тяжкий психічний розлад. Родина доглядає, але юридично зробити нічого не може.

Стикаються з цим у конкретних побутових питаннях:

• треба продати квартиру, щоб оплатити лікування чи догляд, — нотаріус не посвідчить правочин;
• треба отримати пенсію чи соціальні виплати за людину, яка не може розписатися;
• людина під впливом хвороби підписує договори, дарує майно, бере кредити;
• треба оформити документи, представляти інтереси в установах, дати згоду на медичне втручання.

Родинний зв’язок сам по собі не дає права діяти від імені дорослої людини. Довіреність теж не допоможе: видати її може лише той, хто усвідомлює значення своїх дій, а якщо людина вже не усвідомлює — довіреність буде недійсною.

Єдиний законний шлях — визнання особи недієздатною судом і подальше призначення опікуна.

Недієздатність чи обмеження дієздатності

Це дві різні процедури з різними підставами й наслідками. Помилка у виборі означає відмову в задоволенні заяви.

Практичне правило: якщо людина взагалі не розуміє, що відбувається — це недієздатність. Якщо розуміє частково або шкодить собі й родині через залежність — це обмеження дієздатності.

Хто може подати заяву

Справа розглядається в порядку окремого провадження — тут немає позивача й відповідача, є заявник і заінтересовані особи.

Право звернутися мають:

• члени сім’ї особи;
• близькі родичі — незалежно від спільного проживання;
• орган опіки та піклування;
• заклад з надання психіатричної допомоги.

Заява подається до суду за місцем проживання особи, а якщо вона перебуває на лікуванні — за місцезнаходженням закладу.

Що додається: документи про родинний зв’язок, медичні документи — виписки, висновки лікарів, довідки про перебування на обліку, — а також відомості про майно й доходи особи. Що повніша медична документація, то менша ймовірність, що справу відкладуть для збору доказів.

Заявник звільняється від судових витрат, пов’язаних з розглядом справи, якщо суд не встановить, що він діяв недобросовісно. Про судові витрати в сімейних справах загалом — у матеріалі про вартість розлучення та судовий збір.

Судово-психіатрична експертиза

Це центральний елемент справи. Суд зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу за наявності достатніх даних про психічний розлад — без висновку експертів визнати особу недієздатною неможливо.

Експертиза відповідає на два питання: чи страждає особа на психічний розлад і чи здатна вона усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Форми проведення:

• амбулаторна — найпоширеніша, особа приходить або її привозять на огляд;
• стаціонарна — якщо потрібне тривале спостереження;
• за медичними документами — коли особа фізично не може бути оглянута.

Якщо особа ухиляється від проходження експертизи, суд може постановити рішення про її примусове направлення — за участю відповідних органів. Це виняткова міра, але вона існує саме для таких ситуацій.

Строк експертизи — головна причина тривалості справи. Реалістично закладайте кілька місяців на весь процес, і більша частина цього часу піде саме на експертизу.

Розгляд справи в суді

Справа розглядається за обов’язкової участі представника органу опіки та піклування. Це не формальність — його висновок суд враховує.

Участь самої особи. Закон виходить із того, що людина має право бути вислуханою у справі, яка вирішує її долю. Суд викликає особу, якщо це можливо за станом здоров’я. Якщо присутність у залі неможлива або небезпечна, засідання може бути проведене за місцем її перебування.

Ігнорувати це не можна: розгляд справи без з’ясування позиції особи, коли її участь була можливою, є підставою для скасування рішення.

Особа має право на правову допомогу, і в цій категорії справ це не декларація — йдеться про позбавлення людини можливості самостійно вчиняти будь-які юридичні дії.

Суд оцінює висновок експертизи разом з іншими доказами: медичними документами, поясненнями заявника й родичів, показаннями свідків, висновком органу опіки.

Строк дії рішення

Про це майже не знають, і саме тут родини потрапляють у неприємну ситуацію через кілька років.

Рішення про визнання фізичної особи недієздатною ухвалюється на визначений строк, а не безстроково. Законодавство передбачає граничний строк, після спливу якого потрібно звертатися до суду знову — для продовження.

Логіка норми зрозуміла: стан людини може змінитися, а безстрокове позбавлення дієздатності є надмірним втручанням у права.

Практичний наслідок: поставте нагадування. Якщо строк спливе, а нове рішення не буде ухвалене, опікун втратить повноваження — і всі операції з майном, виплатами й документами зупиняться саме тоді, коли цього найменше очікуєш.

Заява про продовження подається завчасно, за тією ж процедурою, з новою актуальною медичною документацією.

Призначення опікуна

Важлива деталь, яка дивує заявників: суд не призначає опікуна. Суд лише визнає особу недієздатною, а опікуна призначає орган опіки та піклування — за місцем проживання недієздатної особи.

Тобто після набрання рішенням законної сили потрібен окремий крок: звернення до органу опіки із заявою про призначення опікуном.

Хто може бути опікуном: повнолітня дієздатна особа, за її письмовою заявою. Враховуються особисті якості, здатність до виконання обов’язків, стосунки з підопічним, бажання самої особи, якщо його можна з’ясувати.

Хто не може: особа, позбавлена батьківських прав, а також особа, поведінка та інтереси якої суперечать інтересам підопічного.

Якщо на роль опікуна претендують кілька родичів, рішення приймає орган опіки — і на практиці саме тут виникають найгостріші конфлікти, особливо коли в підопічного є нерухомість. У таких випадках рішення органу опіки можна оскаржити.

Якщо опікуна не призначено, обов’язки виконує орган опіки, а для осіб у закладах — сам заклад.

Права та обов’язки опікуна

Опікун вчиняє правочини від імені підопічного і в його інтересах. Але його повноваження не безмежні.

Що опікун робить самостійно: отримує пенсію та виплати, витрачає їх на утримання підопічного, представляє інтереси в установах, дає згоду на медичне втручання, укладає побутові правочини.

Що потребує дозволу органу опіки та піклування:

• відмова від майнових прав підопічного;
• видача письмових зобов’язань від його імені;
• укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню, — зокрема продаж нерухомості;
• поділ майна, обмін чи дарування;
• інші правочини щодо майна, які виходять за межі побутових.

Продати квартиру підопічного «просто так» опікун не може. Дозвіл видається, якщо це відповідає інтересам підопічного — наприклад, кошти потрібні на лікування чи догляд.

Опікун подає звіт про свою діяльність органу опіки. Використання майна підопічного у власних інтересах є підставою для звільнення від обов’язків і для відповідальності.

Суміжна процедура для дітей розібрана в матеріалі про опіку та піклування над дитиною.

Поновлення дієздатності

Рішення не є вироком назавжди. Якщо стан здоров’я особи покращився і вона одужала або її стан значно поліпшився, суд поновлює її цивільну дієздатність.

Заяву може подати сама особа, її опікун, члени сім’ї, орган опіки або заклад з надання психіатричної допомоги. Так само призначається судово-психіатрична експертиза, яка має підтвердити зміну стану.

Після поновлення дієздатності опіка припиняється, а особа знову самостійно вчиняє правочини.

Окрема ситуація — оспорювання правочинів, вчинених людиною до визнання її недієздатною. Якщо в момент підписання договору особа не усвідомлювала значення своїх дій, такий правочин може бути визнаний недійсним, навіть якщо формально вона на той час була дієздатною. Це окремий позов, і ключовим доказом у ньому теж є посмертна або ретроспективна психіатрична експертиза.

Адвокати практики сімейного права LEGIUS супроводжують справи про визнання недієздатним, спори про призначення опікуна та оспорювання правочинів, вчинених особою в хворобливому стані.