Сімейна медіація

Що таке сімейна медіація

До 2021 року медіація в Україні існувала як практика, але не як правовий інститут. Це змінив Закон України «Про медіацію» від 16 листопада 2021 року № 1875-IX (Відомості Верховної Ради, 2022, № 7, ст. 51), ухвалений у межах гармонізації українського законодавства з правом ЄС і з урахуванням Директиви ЄС про медіацію.

Закон дає визначення, у якому важливе кожне слово. Медіація — це позасудова добровільна, конфіденційна, структурована процедура, під час якої сторони за допомогою медіатора (медіаторів) намагаються запобігти виникненню або врегулювати конфлікт (спір) шляхом переговорів.

Розберемо ключові ознаки:

• позасудова — медіація не є частиною судового процесу й не замінює його; це окрема процедура;
• добровільна — ніхто не може примусити до медіації, і будь-яка сторона може вийти з неї на будь-якому етапі;
• конфіденційна — те, що сказано в медіації, не виноситься за її межі;
• структурована — це не просто розмова, а процедура з етапами й правилами;
• запобігти виникненню — медіація можлива й до того, як спір виник: наприклад, при узгодженні умов шлюбного договору.

Медіатор за законом — це спеціально підготовлена нейтральна, незалежна, неупереджена фізична особа, яка проводить медіацію. Принципово: медіатор не представляє жодну зі сторін, не ухвалює рішення щодо врегулювання спору і не дає порад щодо можливих варіантів його вирішення. Рішення ухвалюють виключно сторони. Медіатор відповідає за процес, а не за результат.

Поряд з медіатором закон знає суб’єкта, що забезпечує проведення медіації — це юридична особа будь-якої організаційно-правової форми, яка веде реєстр медіаторів і може затверджувати правила проведення медіації.

Контекст — практика сімейного права.

Принципи медіації

Стаття 4 Закону № 1875-IX закріплює засади, на яких тримається вся процедура. Вони поширюються і на стадію підготовки до медіації.

Принцип самовизначення й відрізняє медіацію від усього іншого. Суд застосовує норму; медіація дозволяє домовитися про те, чого в нормі немає, — наприклад, про графік літніх канікул, участь у витратах на спорт чи порядок спілкування з бабою та дідом. Закон цього не регулює в деталях, а домовленість може.

У яких сімейних спорах медіація ефективна

Медіація не є універсальним інструментом. Вона дає результат там, де сторонам доведеться продовжувати взаємодіяти після завершення спору — а в сімейних справах із дітьми це майже завжди так.

Де медіація зазвичай не має сенсу:

• є домашнє насильство або суттєвий дисбаланс сил між сторонами — рівність прав стає фікцією;
• одна зі сторін не бажає домовлятися і використовує процедуру, щоб виграти час;
• потрібен саме публічний акт держави: позбавлення батьківських прав, встановлення батьківства, визнання правочину недійсним — це не предмет домовленості;
• сторона приховує майно або доходи — медіація не має інструментів примусового витребування доказів, а суд має.

Якщо спір усе ж доведеться вирішувати в суді, корисними будуть матеріали про розірвання шлюбу, поділ майна подружжя та участь батька у вихованні.

Коли медіація не проводиться за законом

Це найважливіше обмеження для сімейних спорів, і про нього майже не пишуть. Закон № 1875-IX прямо встановлює: медіація не проводиться у конфліктах (спорах), що впливають чи можуть вплинути на права і законні інтереси третіх осіб, які не є учасниками цієї медіації.

У сімейних справах третьою особою найчастіше є дитина. Дитина не є стороною медіації між батьками, але домовленість батьків прямо впливає на її права — місце проживання, порядок спілкування, обсяг утримання.

Що з цього випливає практично:

• медіація між батьками можлива — вони врегульовують свої відносини щодо виконання батьківських обов’язків;
• але домовленість не може погіршувати становище дитини порівняно з тим, що гарантує їй закон: не можна «домовитися» про аліменти нижче законного мінімуму або про відмову одного з батьків від участі у вихованні;
• думка дитини, якщо вона досягла відповідного віку, має бути врахована — інакше домовленість не витримає перевірки, коли її понесуть до суду або до нотаріуса;
• там, де потрібна згода органу опіки та піклування (наприклад, правочини щодо майна дитини), медіація її не заміняє.

Окремо: медіація не позбавляє права звернутися до суду. Закон прямо передбачає, що медіація може проводитися до звернення до суду, під час досудового розслідування, під час судового, третейського чи арбітражного провадження — і навіть на етапі виконання рішення. Остання можливість дуже недооцінена: коли рішення є, але не виконується, медіація нерідко дає реальний результат швидше, ніж чергова зміна виконавця.

І ключова гарантія для тих, хто боїться втратити час: проведення медіації не впливає на перебіг позовної давності. Поки ви домовляєтеся, строк на звернення до суду не «згорає».

Як проходить медіація

Процедура структурована, і структура в різних медіаторів схожа, бо спирається на класичну модель переговорів за інтересами.

Роль медіатора на кожному етапі: створювати умови для переговорів, налагоджувати спілкування, виявляти дійсні потреби сторін, забезпечувати послідовність етапів і послаблювати емоційне напруження. Остання функція в сімейних спорах нерідко виявляється найціннішою — більшість сімейних справ не вирішуються не тому, що питання складні, а тому, що сторони не можуть говорити одне з одним.

Окремо від медіації існує врегулювання спору за участю судді — процесуальний інструмент, який проводить суддя у вже відкритому провадженні. Це не медіація: процедуру веде суддя, і вона підпорядкована процесуальному кодексу. Верховний Суд узагальнював практику обох інструментів, і за його даними кількість справ, де вони застосовуються, поки залишається невеликою — але в сімейних спорах частка успішного завершення одна з найвищих.

Деякі медіатори пропонують постмедіаційний супровід — окрему послугу, коли через кілька місяців перевіряється, як домовленість працює, і за потреби коригується. Для графіків спілкування з дитиною це практично обов’язково: дитина росте, обставини змінюються, і домовленість, розрахована на першокласника, не підходить підлітку.

Три документи медіації: не переплутати

Закон розрізняє три різні угоди, і їхнє змішування — найчастіша практична помилка. Різні документи, різний момент, різна роль.

Медіаційне застереження варто згадати окремо: його можна вписати в будь-який договір — зокрема в шлюбний — як умову, що спори спочатку передаються на медіацію. Це не позбавляє права на суд, але створює узгоджений порядок на випадок конфлікту, коли сторони ще здатні спокійно про це думати.

Зверніть увагу: закон допускає усну форму і для договору про проведення медіації, і для угоди за результатами. Для сімейних домовленостей усна форма — погана ідея: саме через неї домовленість згодом неможливо ні підтвердити, ні оформити. Письмова форма тут не формальність, а умова, за якої результат взагалі можна буде використати.

Яку юридичну силу має досягнута угода

Тут головне розчарування багатьох: угода за результатами медіації сама по собі не є виконавчим документом. З нею не можна піти до державного чи приватного виконавця. Вона має силу домовленості сторін — і тримається на тому, що обидві сторони самі її виробили й тому зацікавлені виконувати. Статистика медіації показує, що добровільне виконання таких домовленостей істотно вище, ніж виконання судових рішень, — але юридичного механізму примусу угода не дає.

Тому ключовий — сьомий етап процедури: надати домовленостям належну форму. Варіантів кілька, і вибір залежить від предмета.

Найсильніша комбінація для сімейних справ — медіація плюс мирова угода. Сторони домовляються в медіації, де немає процесуальних обмежень і можна обговорювати все; потім результат переносять у мирову угоду, яку затверджує суд, — і домовленість отримує силу, що підлягає примусовому виконанню. Саме так виглядає більшість успішних присудових медіацій в українській практиці.

Для аліментів нотаріальний договір часто ефективніший за рішення суду: виконавчий напис нотаріуса дозволяє звернутися до виконавця без нового судового процесу. Деталі — у матеріалі про заборгованість з аліментів.

Медіація чи суд: що обрати

Практичний підхід, який ми застосовуємо: медіація і суд не є альтернативами «або-або». Часто правильна послідовність — спершу подати позов (щоб зафіксувати вимогу й не втратити час), а потім домовлятися, бо позовна давність і так не перебігає під час медіації, а наявність справи в суді дає готовий механізм затвердження домовленості мировою угодою.

Коли медіація точно не на часі — якщо є насильство, якщо друга сторона приховує майно або якщо потрібне саме рішення держави, а не домовленість. У цих випадках спроба «спочатку поговорити» лише дає час на виведення активів.

Скільки це коштує і хто платить

Оплата послуг медіатора визначається договором про проведення медіації — це одне з його обов’язкових питань. Стандартної державної тарифікації немає: медіатор може працювати за погодинною ставкою або за фіксованою ціною процедури. Витрати зазвичай діляться між сторонами порівну, але закон цього не вимагає — розподіл може бути іншим, і його варто зафіксувати в договорі одразу, а не домовлятися про це після завершення. Окремо від оплати медіатора можуть виникнути витрати на нотаріальне оформлення результату та на юридичний супровід кожної зі сторін.