Мирова угода в суді: коли вигідніше домовитись

Що таке мирова угода

Мирова угода — це домовленість сторін судового спору, укладена з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і затверджена судом. Її зміст визначають самі сторони, виходячи зі своїх інтересів і можливостей.

Правова основа:

• стаття 207 Цивільного процесуального кодексу — у цивільному процесі;
• стаття 192 Господарського процесуального кодексу — у господарському;
• Кодекс адміністративного судочинства — примирення сторін в адміністративній справі;
• Кодекс України з процедур банкрутства — мирова угода у справі про банкрутство як домовленість про відстрочку, розстрочку платежів або припинення зобов’язання;
• стаття 434 ЦПК і частина 2 статті 19 Закону «Про виконавче провадження» — мирова угода в процесі виконання рішення.

Два обов’язкові елементи, без яких угоди не буде:

• взаємні поступки — одностороння відмова від вимог мировою угодою не є, для цього існують інші процесуальні інструменти (відмова від позову, визнання позову);
• стосується лише прав та обов’язків сторін — угода не може покладати обов’язки на осіб, які в ній не беруть участі.

Чого мирова угода не може: вирішити питання, яке за законом вирішується виключно судовим рішенням. Показовий приклад — розірвання шлюбу: суд відмовляє в затвердженні мирової угоди в цій частині, бо за статтею 110 Сімейного кодексу шлюб розривається лише за рішенням суду, отже такі умови угоди є невиконуваними.

Варто також не змішувати мирову угоду з урегулюванням спору за участю судді (статті 201–205 ЦПК) — це окрема процедура закритих нарад із суддею, яка може завершитися мировою угодою, але сама нею не є. І з медіацією — позасудовою процедурою, результат якої також може бути оформлений мировою угодою. Контекст напряму — практика судових спорів.

Переваги мирового врегулювання

Час. Спір завершується тоді, коли сторони домовилися, а не коли закінчаться всі інстанції. Це головна перевага: рішення першої інстанції в господарській чи цивільній справі — часто лише половина шляху, бо далі апеляція, іноді касація, і лише потім виконавче провадження.

Гроші. Повертається частина судового збору — про розміри нижче. Крім того, припиняються витрати на експертизи, представництво в наступних інстанціях і на виконавче провадження.

Передбачуваність. Ви точно знаєте результат. Судове рішення — завжди ризик: докази можуть бути оцінені інакше, ніж ви розраховували.

Реальність отримання. Це недооцінений аргумент. Рішення на повну суму від неплатоспроможного боржника гірше за мирову угоду на 70 відсотків суми з реальним графіком платежів і забезпеченням. Виграти справу і стягнути кошти — різні речі.

Гнучкість умов. Суд може задовольнити або відмовити в задоволенні заявлених вимог. Сторони в мировій угоді можуть домовитися про те, чого суд присудити не може: графік платежів, залік зустрічних вимог, передачу майна замість грошей, продовження співпраці, відмову від репутаційних претензій, порядок дій на майбутнє.

Збереження відносин. Для бізнесу з довгостроковими контрагентами це часто важливіше за суму спору.

Конфіденційність результату. Умови угоди зазначаються в резолютивній частині ухвали, яка є публічною, — але сам зміст можна формулювати стисло, без розкриття комерційних деталей, частину яких винести в окремий договір, що не суперечить умовам угоди.

Що варто врахувати як зворотний бік: після закриття провадження повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Тобто мирова угода закриває шлях до повторного розгляду того самого спору — і це одночасно її перевага та її ризик.

Порядок укладення

Коли. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. Верховний Суд уточнив межі цього права: укладення мирової угоди можливе після відкриття провадження у справі судом першої, апеляційної чи касаційної інстанції та до ухвалення судового рішення за результатами такого розгляду.

Форма. Письмова, підписана сторонами або їхніми представниками з належними повноваженнями. Угоду складають у кількох примірниках — по одному для кожної сторони та один для приєднання до матеріалів справи.

Що має містити текст:

• номер справи, суд, перелік сторін;
• суть спору й зазначення, що угода укладається з метою його врегулювання на підставі взаємних поступок;
• конкретні зобов’язання кожної сторони — суми цифрами, строки датами, порядок виконання;
• реквізити для платежів;
• розподіл судових витрат;
• наслідки невиконання;
• застереження, що угода не порушує прав та інтересів третіх осіб;
• підтвердження, що сторони однаково розуміють умови, природу й правові наслідки угоди, діють добровільно, без тиску, обману чи приховування істотних фактів, і що угода не є фіктивним чи удаваним правочином;
• зазначення, що наслідки закриття провадження сторонам роз’яснені та зрозумілі;
• за бажанням — застереження, що в разі невиконання ухвала про затвердження угоди може бути подана як виконавчий документ.

Перед затвердженням суд роз’яснює сторонам наслідки такого рішення та перевіряє, чи не обмежені представники сторін вчинити відповідні дії. Тому в довіреності представника право на укладення мирової угоди має бути зазначене прямо — його відсутність є типовою причиною відмови.

Головна практична вимога до тексту: умови мають бути виконуваними та однозначними. Формулювання «сторони домовилися врегулювати спір найближчим часом» або «відповідач сплатить розумну частину боргу» неможливо виконати примусово, а отже й затверджувати таку угоду немає сенсу.

Вихід за межі предмета спору

Норма, яку недооцінюють, хоча вона радикально розширює можливості сторін. За статтею 207 ЦПК (і аналогічно за статтею 192 ГПК) мирова угода має стосуватися лише прав та обов’язків сторін, але сторони можуть вийти за межі предмета спору — за умови, що угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Що це дає практично: у межах однієї справи можна врегулювати весь комплекс відносин між сторонами, а не лише заявлену вимогу. Наприклад, у спорі про стягнення боргу за одним договором — врегулювати й розрахунки за іншими; у спорі про аліменти — водночас узгодити порядок участі у вихованні дитини, побачення та додаткові витрати.

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 592/2651/20 сформулював обов’язкову умову затвердження угоди, зокрема з виходом за межі предмета спору: така угода не повинна порушувати прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Інших обмежень для виходу за межі спору норма не встановлює.

Показовий приклад із практики. Суд першої інстанції відмовив у затвердженні мирової угоди, бо вона стосувалася не лише порядку сплати аліментів, який був предметом розгляду, а й визначення порядку та способів участі батька у виховані дитини, побачень, стягнення додаткових витрат і аліментів на дитину, що продовжує навчання. Київський апеляційний суд із цим не погодився: дослідивши умови, він встановив, що угода хоч і виходила за межі позову, однак прав третіх осіб не порушувала, — і затвердив її.

Практичний висновок: якщо між сторонами є кілька пов’язаних спорів або неврегульованих питань, мирова угода може закрити їх усі одночасно. Але в тексті потрібно прямо зазначити, що вихід за межі предмета спору здійснюється свідомо, і обґрунтувати, чому права третіх осіб не порушуються, — це спрощує затвердження.

Затвердження судом

Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи угоду, суд цією ж ухвалою одночасно закриває провадження у справі (пункт 5 частини 1 статті 255 ЦПК).

Коли суд відмовляє у затвердженні та продовжує судовий розгляд:

• умови угоди суперечать закону;
• умови порушують права, свободи чи інтереси інших осіб;
• умови невиконувані — зокрема коли угода стосується питання, що вирішується виключно судовим рішенням;
• представник сторони не мав повноважень на укладення угоди;
• у справі, в якій одну зі сторін представляє законний представник, його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Ухвала про затвердження мирової угоди набирає законної сили з моменту її постановлення і є підставою для закриття провадження. Важливий наслідок: після закриття провадження повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

На стадії апеляції або касації процедура має особливість. Якщо мирова угода відповідає вимогам закону, суд постановляє ухвалу про її затвердження, якою одночасно визнає нечинними судові рішення попередніх інстанцій і закриває провадження у справі (статті 373 і 408 ЦПК). Тобто угода на стадії апеляції «знімає» рішення першої інстанції — це дієвий інструмент, коли рішення вже ухвалене не на вашу користь, але сторони готові домовитися.

Судовий збір. Розміри повернення залежать від стадії та від того, чи проводилася медіація:

Повернення не відбувається автоматично: варто подати окреме клопотання про повернення відповідної частини судового збору, і суд вирішує це питання у тій самій ухвалі. Про ставки — у матеріалі про судовий збір і ставки.

Угода після ухвалення рішення

Тут поширена і дорога помилка, яку варто знати до того, як ви почнете домовлятися.

Верховний Суд роз’яснив: після ухвалення судового рішення судовий процес припиняється. Процес захисту прав продовжується у формі виконання рішення, яке може відбуватися добровільно або примусово. Добровільний порядок на законодавчому рівні не регулюється.

Отже після ухвалення рішення сторони не можуть просто подати мирову угоду до суду. Закон встановлює імперативний припис щодо часу й кола суб’єктів, і він не підлягає розширеному тлумаченню:

• право укласти мирову угоду після набрання рішенням сили реалізується лише в процесі примусового виконання — тобто за наявності відкритого виконавчого провадження (частина 2 статті 19 Закону «Про виконавче провадження»);
• угода подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, який видав виконавчий документ (стаття 434 ЦПК);
• суб’єктами, уповноваженими звертатися до суду з клопотанням про затвердження такої угоди, є виконавці, а не самі сторони;
• питання затвердження вирішується судом протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви;
• суд має право відмовити в затвердженні з підстав, визначених статтею 207 ЦПК.

Практичний приклад помилки: сторони домовилися вже після рішення у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором і подали клопотання про затвердження мирової угоди безпосередньо до суду. Суд повернув клопотання, апеляційний суд із цим погодився, і Верховний Суд підтримав такий підхід.

Що робити правильно, якщо домовленість виникла після рішення:

1. переконатися, що відкрите виконавче провадження — без нього механізм не працює;
2. оформити угоду письмово й подати її виконавцю, у якого перебуває виконавче провадження;
3. дочекатися передачі угоди до суду, що видав виконавчий документ, і її затвердження ухвалою;
4. як альтернатива — виконати домовленість добровільно, після чого стягувач подає заяву про відмову від примусового виконання (вона теж подається виконавцю).

Про стадію виконання — у матеріалі про виконання судового рішення.

Виконання мирової угоди

Базове правило: виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, у порядку та в строки, передбачені цією угодою (стаття 208 ЦПК). Тобто спершу працює добровільний механізм, передбачений самим текстом.

Якщо сторона не виконує угоду, ухвала про затвердження мирової угоди пред’являється до примусового виконання — повторний судовий розгляд не потрібен. Саме це й робить затверджену угоду принципово сильнішою за звичайний договір: за звичайним договором спочатку потрібно вигравати окремий позов.

Що варто передбачити в тексті, щоб виконання не перетворилося на новий спір:

• суми цифрами й словами, із зазначенням валюти та податкових наслідків, якщо вони виникають;
• строки конкретними датами, а не «протягом розумного строку»;
• реквізити для платежів безпосередньо в тексті;
• порядок зарахування часткових платежів — у погашення основної суми, відсотків чи неустойки;
• наслідки прострочення — неустойка, дострокове стягнення всієї суми, втрата права на розстрочку;
• забезпечення — порука, застава, гарантія, якщо є сумніви в платоспроможності;
• порядок підтвердження виконання — акт, розписка, повідомлення;
• застереження про можливість пред’явлення ухвали як виконавчого документа у разі невиконання.

Окремо про господарський процес: мирова угода, укладена сторонами у процесі виконання судового рішення, подається на затвердження того суду, який прийняв відповідне рішення, і про затвердження суд постановляє ухвалу.

І практична рекомендація щодо строків: якщо угода передбачає розстрочку на тривалий період, варто передбачити проміжні контрольні точки та наслідки їх недотримання. Інакше за кілька місяців боржник може виявитися в банкрутстві, і виконавчий документ втратить практичну цінність. Про стягнення санкцій за прострочення — у матеріалі про стягнення неустойки та штрафних санкцій.

Коли мирова недоцільна

Чесна відповідь: не завжди домовлятися вигідно. Нижче — ситуації, у яких мирова угода погіршує становище.

• Сильна позиція і платоспроможний боржник. Якщо докази бездоганні, а боржник має майно чи обіги, повне стягнення за рішенням вигідніше за поступки. Поступка має бути платою за реальність і швидкість отримання, а не за спокій.
• Потрібен преюдиційний результат. Якщо рішення у цій справі визначить вашу позицію в десятках однотипних спорів, рішення суду цінніше за угоду: ухвала про затвердження мирової угоди правових висновків не містить.
• Потрібна публічна правова визначеність. У спорах про ділову репутацію, про недійсність правочину, про право власності часто важливий саме встановлений судом факт, а не компроміс.
• Боржник на межі банкрутства. Угода з розстрочкою в такій ситуації може лише відкласти вашу вимогу, тоді як інші кредитори рухаються швидше.
• Контрагент системно не виконує домовленостей. Якщо попередні угоди вже порушувалися, нова угода — це лише відстрочка з додатковими витратами часу.
• Умови неможливо сформулювати однозначно. Якщо ключова домовленість тримається на оцінних поняттях, угода не буде ні затверджена, ні виконана.
• Угода торкається прав третіх осіб. Суд її не затвердить, і час буде втрачено.

Як зважити рішення. Перед погодженням умов варто порахувати три величини: ймовірність виграшу з урахуванням якості доказів; реальну ймовірність стягнення з урахуванням майнового стану боржника; повну вартість продовження спору, включно з апеляцією, можливою касацією та виконавчим провадженням. Якщо добуток перших двох, помножений на суму вимоги, менший за суму угоди плюс зекономлені витрати, — угода вигідна.

І окремо про тактику: пропозиція мирової угоди не є визнанням слабкості позиції. У господарських спорах це нормальна практика, і такі переговори можна вести паралельно з активним відстоюванням позиції в процесі. Суміжні матеріали: розірвання договору через суд, сімейна медіація.

Адвокати LEGIUS супроводжують мирне врегулювання спорів: оцінюють перспективу справи й економічну доцільність угоди, ведуть переговори, складають мирові угоди, що витримують перевірку при затвердженні та придатні до примусового виконання, супроводжують затвердження в суді й повернення судового збору. Обговорити ваш спір можна через форму консультації.