Міжнародний розшук Інтерпол та екстрадиція

Як працює міжнародний розшук Інтерпол

Інтерпол — це міжнародна організація кримінальної поліції, яка не проводить розслідувань і не затримує осіб самостійно, а є каналом обміну інформацією між правоохоронними органами держав-членів. Розшук здійснюється через систему оповіщень (notices), і їх вісім видів, що розрізняються за кольором: червоне, синє, зелене, жовте, чорне, пурпурне, помаранчеве та спеціальне повідомлення Інтерпол — Рада Безпеки ООН.

Для бізнесу практично значущі два: червоне (розшук з метою затримання для подальшої видачі) і синє (збір додаткової інформації про особу, її місцезнаходження чи діяльність). Синє оповіщення часто передує червоному, тому поява запитів про особу — сигнал діяти, не чекаючи red notice.

Процедура така: український правоохоронний орган направляє запит до Національного центрального бюро Інтерполу (НЦБІ) з повним пакетом інформації. НЦБІ перевіряє його і, за позитивного результату, звертається до Генерального секретаріату Інтерполу для публікації оповіщення. Для публікації red notice потрібні ідентифікаційні дані особи (прізвище, ім’я, дата народження, фото, відбитки пальців, документи) і процесуальна інформація: опис діяння, кваліфікація, стаття закону, дані про ордер на арешт.

Для бізнесмена потрапляння в міжнародний розшук означає серйозні обмеження: ризик затримання за кордоном, блокування рахунків в іноземних банках, відмови у візах, проблеми з перетином кордонів і веденням міжнародної діяльності. Окрема складність у тому, що більшість оповіщень не відображаються в публічному списку на сайті Інтерполу — тому людина часто дізнається про розшук уже на кордоні.

Адвокати кримінального захисту бізнесу LEGIUS працюють як на запобігання внесенню до баз Інтерполу, так і на оскарження вже наявних оповіщень, координуючи захист в Україні з процедурами в державі можливого затримання.

Що таке red notice і чим воно не є

Red notice — це запит правоохоронних органів однієї держави до інших про встановлення місцезнаходження та тимчасове затримання особи до вирішення питання про видачу.

Важливо розуміти межі цього інструменту: червоне оповіщення не є міжнародним ордером на арешт і саме по собі не зобов’язує держави затримувати особу. Кожна держава вирішує це за своїм національним законодавством. На практиці, однак, red notice часто призводить до затримання на кордоні або при зверненні за візою.

Головне правове обмеження для Інтерполу встановлює стаття 3 його Статуту: організації категорично заборонено будь-яке втручання у справи політичного, військового, релігійного чи расового характеру. Це норма про нейтральність організації, і вона є основою більшості успішних оскаржень.

Звідси ключовий висновок для бізнесу: оповіщення, які насправді переслідують політичні цілі або є інструментом тиску в комерційному конфлікті, суперечать правилам Інтерполу. Значна частина успішного захисту бізнесменів ґрунтується саме на доведенні того, що переслідування політично вмотивоване або що система Інтерполу використовується для тиску в господарському спорі, який мав би вирішуватися в порядку судового розгляду.

Другий блок підстав — технічний, і він часто сильніший за «політичний»: недотримання вимог розділів 2 і 3 Правил Інтерполу щодо обробки інформації, які регламентують умови внесення й обробки даних. Недостовірні або неповні дані, відсутність належного процесуального рішення, непропорційність заходу — усе це самостійні підстави для відмови в публікації або видалення оповіщення.

Де слідство помиляється: два типові дефекти

Це найцінніший практичний блок, бо саме ці дефекти дають результат швидше за аргументи про політичну вмотивованість.

Перший — підміна судового рішення. Для публікації червоної картки Інтерпол вимагає належне судове рішення про арешт особи. Але ухвала слідчого судді про дозвіл на затримання з метою приводу ордером на арешт у розумінні Правил Інтерполу не вважається. Якщо запит побудований на такій ухвалі, це пряма підстава для видалення даних.

Тут закладена системна колізія між КПК України і нормами Інтерполу: щоб Інтерпол погодився на публікацію, потрібне рішення про тримання під вартою, а в українському процесі такий запобіжний захід щодо особи, яка не затримана й не з’явилася, застосовується лише за особливою процедурою. Саме у цьому розриві захист і знаходить аргументи.

Другий — дефекти вручення підозри. Міжнародний розшук оголошується щодо підозрюваного, а статус підозрюваного виникає лише за належного вручення повідомлення про підозру. Стаття 278 КПК передбачає чітко визначені способи: безпосереднє вручення особі або вручення в порядку, встановленому для повідомлення (виклику) за статтею 135 КПК. Формальне «направлення поштою за адресою реєстрації», з якої особа давно виїхала, цим вимогам не відповідає.

Національна асоціація адвокатів України звертає увагу на системність таких порушень саме на двох етапах: вручення підозри та подання документів для оголошення особи в міжнародний розшук. Додатково перевіряється дотримання правил територіальної підслідності за статтею 218 КПК.

Практичний висновок: перед зверненням до Інтерполу треба зібрати докази того, як саме вручалася підозра, і якщо процедуру порушено, цей дефект працює одночасно у двох напрямах — для видалення оповіщення і для оскарження підозри в Україні. Про другий напрям — у матеріалі про оскарження повідомлення про підозру.

Оскарження через Комісію з контролю за файлами (CCF)

Контроль за дотриманням правил обробки даних Інтерполу здійснює незалежний орган — Комісія з контролю за файлами Інтерполу (Commission for the Control of INTERPOL's Files, CCF). Оскарження red notice або іншого оповіщення можливе лише через цей орган: національні суди України оповіщення Інтерполу не скасовують.

До CCF подаються два типи звернень, і правильна послідовність має значення:

1. Запит про доступ до даних. Оскільки більшість оповіщень не публікуються, спершу з’ясовується, чи є взагалі дані про особу в базах Інтерполу і якого вони характеру. Це конфіденційна процедура.
2. Запит про видалення або виправлення даних з обґрунтуванням порушень.

Підстави для видалення: політична вмотивованість переслідування (стаття 3 Статуту), порушення Правил обробки інформації, відсутність належного судового рішення, недостовірні або неповні дані, закриття провадження в державі-ініціаторі, непропорційність заходу, порушення презумпції невинуватості.

У практиці CCF відмова в розміщенні карток оповіщення або їх скасування за зверненнями самих осіб чи їхніх адвокатів є поширеним результатом — найчастіше саме через недотримання вимог Правил щодо обробки інформації, а не через політику.

Найсильніший аргумент — результати захисту в Україні: скасування підозри, закриття провадження, скасування рішення про запобіжний захід. Тому міжнародний напрям ми завжди синхронізуємо з національним: кожне процесуальне досягнення в Україні одразу стає доказом у зверненні до CCF.

Підстави відмови у видачі за статтею 589 КПК

Екстрадиція — це видача особи однією державою іншій для притягнення до кримінальної відповідальності чи виконання вироку. В Україні порядок встановлює глава 44 КПК, а також міжнародні договори — Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 року, Мінська та Кишинівська конвенції, двосторонні угоди. Рішення про видачу ухвалює уповноважений (центральний) орган — Офіс Генерального прокурора — за результатами екстрадиційної перевірки.

Головна гарантія для громадян закріплена у статті 25 Конституції України: громадянина України не може бути видано іншій державі. Вона абсолютна й не має винятків.

Стаття 589 КПК встановлює підстави, за яких у видачі відмовляється:

• особа на час прийняття рішення є громадянином України;
• злочин, за який запитано видачу, не передбачає покарання у виді позбавлення волі за законом України;
• закінчилися строки давності притягнення до відповідальності або виконання вироку за законом України;
• компетентний орган іноземної держави не надав додаткових матеріалів або даних на вимогу центрального органу України, без яких неможливе прийняття рішення;
• видача суперечить зобов’язанням України за міжнародними договорами;
• є обґрунтовані підстави вважати, що видача суперечить інтересам національної безпеки України;
• наявні інші підстави, передбачені міжнародним договором України.

Окремо захищені особи зі статусом біженця, особи, яка потребує додаткового захисту, або з тимчасовим захистом в Україні: така особа не може бути видана державі, біженцем з якої вона визнана, а також іноземній державі, де її здоров’ю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань.

А тепер те, про що майже не говорять і що є головним розчаруванням клієнтів. У разі відмови у видачі з мотивів громадянства, статусу біженця або з інших підстав, що не виключають кримінального провадження, за клопотанням компетентного органу іноземної держави Офіс Генерального прокурора доручає здійснення досудового розслідування щодо цієї особи в Україні. Тобто відмова у видачі не закриває справу — вона переносить її до України. Готуватися треба одразу до двох процесів.

Строки тимчасового та екстрадиційного арешту

Це питання вирішується в перші дні, і тут усе залежить від швидкості реакції.

Тимчасовий арешт (стаття 582 КПК) застосовується до надходження запиту про видачу і триває до 40 діб, з можливістю продовження до 60 діб (якщо інший строк не встановлений міжнародним договором). Ухвалу про тимчасовий арешт можна оскаржити в апеляційному порядку.

Екстрадиційний арешт (стаття 584 КПК) застосовується після надходження запиту — за клопотанням прокурора до слідчого судді за місцем тримання особи під вартою. Він триває до вирішення питання про видачу та фактичної передачі особи, але не може тривати більше дванадцяти місяців.

У межах цього строку діють два механізми перевірки:

• не рідше одного разу на два місяці слідчий суддя за клопотанням прокурора перевіряє наявність підстав для подальшого тримання під вартою або звільнення;
• не частіше одного разу на місяць слідчий суддя перевіряє наявність підстав для звільнення за скаргою самої особи, її захисника чи законного представника.

Друга можливість — це реальний інструмент захисту, яким варто користуватися системно: щомісячна скарга з новими доказами (зміна обставин, результати звернення до CCF, стан здоров’я, сімейні обставини, наявність альтернативних запобіжних заходів).

Водночас звільнення з-під екстрадиційного арешту не перешкоджає повторному його застосуванню з метою фактичної передачі особи на виконання рішення про видачу. Тому звільнення — це виграний час і можливість працювати за межами СІЗО, а не остаточна перемога.

Дві процесуальні пастки, про які треба знати заздалегідь

Перша: слідчий суддя не розглядає справу по суті. При розгляді клопотання про екстрадиційний арешт слідчий суддя не досліджує питання про винуватість і не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи.

Це означає, що будувати позицію на цьому етапі на доводах «я невинуватий» або «справа сфабрикована» марно — суд їх просто не оцінює. Працюють лише аргументи про підстави арешту: наявність і належність запиту, ризики, стан здоров’я, альтернативні запобіжні заходи, формальні підстави відмови у видачі за статтею 589 КПК.

Друга: згода на видачу закриває шлях до оскарження. Ухвала слідчого судді щодо екстрадиційного арешту може бути оскаржена в апеляційному порядку особою, її захисником, законним представником або прокурором — але крім ухвал про затвердження згоди особи на видачу та застосування екстрадиційного арешту: такі ухвали оскарженню не підлягають.

Так само видача у спрощеному порядку (стаття 588 КПК) ухвалюється керівником уповноваженого (центрального) органу або уповноваженою ним особою, і це рішення є остаточним і оскарженню не підлягає.

Висновок категоричний: жодних заяв про згоду на видачу і жодної участі у спрощеній процедурі до консультації з адвокатом. Під тиском обставин і в умовах тримання під вартою людині часто пропонують «швидкий шлях» — і цей шлях не має зворотної дії. Так само обережно треба ставитися до відмови від застосування спеціального правила щодо меж кримінальної відповідальності: принцип спеціальності обмежує державу-запитувача тим діянням, за яке видано особу, і відмова від нього знімає цю гарантію.

Стратегія захисту бізнесмена

Захист від міжнародного розшуку та екстрадиції ведеться одночасно на трьох рівнях, і координація між ними важливіша за силу аргументів на кожному окремо.

1. Україна — усунення підстав. Перевірка законності вручення підозри за статтями 278 і 135 КПК, дотримання підслідності, оскарження підозри та рішень про запобіжний захід, аудит строків досудового розслідування, робота на закриття провадження.
2. Інтерпол — CCF. Конфіденційний запит про доступ до даних, потім обґрунтоване звернення про видалення: стаття 3 Статуту, Правила обробки інформації, дефект судового рішення, недостовірність даних.
3. Держава перебування — захист від видачі. Спільно з місцевими адвокатами: оскарження арешту, доведення підстав відмови, у ЄС — захист за процедурою Європейського ордера на арешт з власними підставами відмови у виконанні.

Превентивний підхід завжди ефективніший: чим раніше адвокат включається, тим більше шансів не допустити внесення особи до баз Інтерполу взагалі. Якщо є ризик (вручається підозра, з’являються запити про особу, порушено справу з «економічним» складом) — перевірку баз і підготовку позиції варто робити до першої поїздки за кордон, а не після затримання.

Що зібрати заздалегідь: копії всіх процесуальних документів у справі в Україні, докази фактичного місця проживання й відсутності ухилення, документи про господарську природу спору, підтвердження сімейних і майнових зв’язків, медичні документи.

Конфіденційність і чітка координація між юрисдикціями — основа такого захисту. Якщо вам загрожує міжнародний розшук, оголошено red notice або розпочато процедуру екстрадиції, зверніться за консультацією — ми оцінимо ситуацію та вибудуємо стратегію. Більше матеріалів — у розділі блогу.