Захист у справах про шахрайство (ст. 190 ККУ)

Склад злочину за статтею 190 КК

Стаття 190 Кримінального кодексу України визначає шахрайство як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Предметом є як чуже майно, так і право на нього — наприклад, право власності на нерухомість або корпоративні права.

Ключова відмінність шахрайства від інших злочинів проти власності — спосіб: потерпілий добровільно передає майно, перебуваючи під впливом обману або зловживання довірою. Пленум Верховного Суду України в пункті 17 постанови від 06.11.2009 прямо назвав добровільну передачу потерпілим майна чи права на майно обов’язковою ознакою шахрайства.

Обман може бути активним (повідомлення завідомо неправдивих відомостей) або пасивним (замовчування фактів, які особа зобов’язана була повідомити), і виражатися в усній, письмовій, електронній формі або у використанні підроблених документів. Проте не будь-яка неправда утворює кримінальний обман: звичайне комерційне перебільшення, оптимістичні прогнози чи рекламні твердження злочином не є.

Суб’єктивна сторона — прямий умисел, корисливий мотив і мета. Суб’єктом є особа, яка досягла 16 років (стаття 22 КК). Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном або придбання права на нього; обман, що не призвів до заволодіння, залежно від обставин визнається готуванням або замахом.

Адвокати кримінального захисту бізнесу LEGIUS у справах за статтею 190 КК передусім перевіряють, чи доведено всі обов’язкові елементи складу: обман або зловживання довірою, добровільність передачі, заволодіння майном, причинний зв’язок і — найголовніше — умисел, наявний ще до отримання майна.

Санкції та розміри шкоди у 2026 році

Стаття 190 КК діє в редакції Закону № 3233-IX від 13.07.2023 зі змінами, внесеними Законом № 3342-IX від 23.08.2023, і налічує п’ять частин: до кваліфікуючих ознак додано окрему частину для вчинення шахрайства в умовах воєнного або надзвичайного стану. Це суттєво, бо багато довідників досі описують статтю в чотиричастинній редакції.

• Частина 1 (основний склад) — штраф від двох до трьох тисяч НМДГ, або громадські роботи на строк від двохсот до двохсот сорока годин, або виправні роботи до двох років, або пробаційний нагляд до трьох років, або обмеження волі на той самий строк.
• Частина 2 (повторно, за попередньою змовою групою осіб або значна шкода потерпілому) — штраф від трьох до чотирьох тисяч НМДГ, або виправні роботи від одного до двох років, або обмеження волі до п’яти років, або позбавлення волі до трьох років.
• Частина 3 (у великих розмірах або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки) — позбавлення волі від трьох до восьми років. Це вже тяжкий злочин за статтею 12 КК.
• В особливо великих розмірах або організованою групою — позбавлення волі від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна. Особливо тяжкий злочин.

Розміри визначаються за приміткою до статті 185 КК у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян. Для кваліфікації НМДГ дорівнює 50 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня, тобто у 2026 році — 1 664 грн. Відповідно:

• значна шкода — від 100 до 250 НМДГ, тобто від 166 400 до 416 000 грн;
• великий розмір — від 250 до 600 НМДГ, тобто від 416 000 до 998 400 грн;
• особливо великий розмір — від 600 НМДГ, тобто понад 998 400 грн.

Окрема деталь щодо значної шкоди: примітка до статті 185 КК передбачає, що у статтях 185, 186, 189 і 190 вона визнається з урахуванням матеріального становища потерпілого. Тобто сама лише сума не вирішує — для потерпілого з високими доходами та сама сума може не бути значною шкодою. Це недооцінений аргумент захисту.

Момент виникнення умислу — головне питання справи

Шахрайство — злочин з прямим умислом, і для бізнесу все вирішує момент, коли цей умисел виник.

Якщо особа вже на момент укладення угоди не мала наміру виконувати зобов’язання, а прагнула безоплатно заволодіти майном, — це шахрайство. Якщо ж намір не виконати зобов’язання виник пізніше, через об’єктивні обставини, складу шахрайства немає, бо передача майна не була наслідком обману.

Верховний Суд цей критерій формулює прямо. У постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 752/3924/23 суд зазначив, що отримання майна з умовою виконання якого-небудь зобов’язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише якщо встановлено, що винна особа вже в момент заволодіння цим майном мала на меті його привласнити та не виконати зобов’язання.

У тій самій постанові міститься і методологічна вказівка, яку варто цитувати в кожному клопотанні: розмежування злочину від цивільно-правової угоди необхідно здійснювати не за тим, як оформлені укладені між сторонами договори, а за тим, що стало результатом цієї договірної діяльності.

Що працює на доведення відсутності первісного умислу: наявність реальної господарської діяльності; часткове виконання зобов’язання; документально підтверджені спроби виконати його; об’єктивні причини невиконання (ринкові, фінансові, форс-мажорні, воєнні); листування, з якого видно справжні намір і логіку сторін; подальші дії щодо погашення боргу. Документально підтверджена добросовісність руйнує конструкцію обвинувачення про обман.

Спір чи злочин: усталена практика Верховного Суду

Найпоширеніша ситуація у бізнесі — коли невиконання договору, неповернення позики чи зрив постачання контрагент намагається подати як шахрайство, щоб тиснути на боржника кримінальними методами замість звернення до господарського суду.

Правова рамка тут така. Цивільний кодекс передбачає, що невиконання або неналежне виконання договірних зобов’язань тягне цивільно-правову відповідальність — відшкодування збитків, неустойку, штрафні санкції, — але не автоматично кримінальну. Кримінальна відповідальність настає лише за наявності всіх елементів складу злочину.

Водночас позиція Верховного Суду є збалансованою, і цього не варто ідеалізувати: саме по собі існування цивільно-правового правочину між потерпілим і обвинуваченим не виключає кримінальної відповідальності за шахрайство, якщо доведено всі ознаки злочину. Детальний аналіз критеріїв розмежування шахрайства та цивільного правопорушення проведено в постанові ККС ВС від 11 травня 2023 року у справі № 757/60763/16-к.

Що свідчить на користь цивільно-правового характеру спору: наявність реального договору, часткове виконання зобов’язань, ведення листування та розрахунків, реальність самої господарської операції, відсутність ознак схеми (фіктивні контрагенти, транзитні платежі, підроблені документи).

Що свідчить проти: використання підроблених документів, фіктивні компанії, завідомо неправдиві відомості про власне фінансове становище, системність однотипних епізодів з різними потерпілими, негайне виведення отриманих коштів.

Варто пам’ятати й про конвенційний аргумент: кримінальне переслідування у спорах, що мають цивільно-правовий характер, є непропорційним і розцінюється як порушення права на справедливий суд за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Доведення цивільно-правової природи відносин часто стає підставою для закриття провадження за відсутністю складу — про порядок читайте у статті закриття кримінального провадження.

Суміжні склади: де шахрайства немає

Правильне розмежування суміжних складів часто дає кращий результат, ніж спроба спростувати обвинувачення повністю.

Крадіжка або грабіж замість шахрайства. Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а саме вилучення відбувалося таємно чи відкрито, проти волі потерпілого, складу шахрайства немає. Верховний Суд у постанові від 2 квітня 2019 року у справі № 655/289/17 чітко розмежував ці ситуації. Класичний приклад: особа під виглядом майстра, пред’явивши підроблене посвідчення, проникає до квартири, а потім непомітно викрадає річ — це крадіжка разом із використанням підробленого документа, а не шахрайство.

Шахрайство з фінансовими ресурсами (стаття 222 КК). Це спеціальний склад: надання завідомо неправдивої інформації органам влади, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків — за відсутності ознак злочину проти власності. Головні критерії розмежування зі статтею 190 КК — спрямованість умислу та момент його виникнення: при статті 222 умисел спрямований на тимчасове отримання коштів з наступним, можливо несвоєчасним, їх поверненням, а при статті 190 договір укладається лише для приховування дій, спрямованих на безоплатне заволодіння майном назавжди. Санкція статті 222 КК істотно м’якша, тому перекваліфікація на неї є реальною метою захисту в кредитних справах.

Сукупність зі статтею 358 КК. Якщо для обману винний підробив або використав підроблений документ, потрібна кваліфікація за сукупністю статей 190 і 358 КК. Це означає, що оспорювати треба обидва склади: спростування підроблення нерідко підриває і доказування обману.

Перекваліфікація на статтю 192 КК

Це найменш використовуваний і дуже недооцінений напрям захисту.

Якщо заволодіння майном як такого немає, але майнова шкода потерпілому через обман або зловживання довірою завдана, діяння може кваліфікуватися за статтею 192 КК — заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, а не за статтею 190 КК.

Різниця в наслідках принципова. Санкція частини 1 статті 192 КК значно м’якша: штраф до п’ятдесяти НМДГ, або громадські роботи, або виправні роботи до двох років, або пробаційний нагляд до трьох років. Порівняйте це з позбавленням волі від трьох до восьми років за великий розмір за статтею 190 КК.

Типові ситуації, де цей напрям працює: ухилення від обов’язкових платежів за фактично отримані послуги, використання чужого майна без оплати, незаконне користування за підробленими документами — тобто там, де потерпілий не передавав майно у власність винного, а не отримав належного.

Практичний висновок: перед тим як будувати захист на повному спростуванні обвинувачення, варто перевірити, чи є в діях клієнта саме заволодіння. Якщо його немає, спір про кваліфікацію дає швидший і надійніший результат, ніж спір про умисел.

Розмір шкоди: де слідство найчастіше помиляється

Розмір завданої шкоди прямо впливає на кваліфікацію та санкцію, а отже й на те, чи буде справа тяжким злочином із реальним позбавленням волі. Тому правильний розрахунок — самостійний напрям захисту, а не технічна деталь.

Найчастіша помилка сторони обвинувачення — завищення суми шляхом включення до шкоди того, що не є прямою дійсною шкодою від обману:

• неустойки, пені та штрафних санкцій за договором;
• упущеної вигоди;
• спірних нарахувань, курсових різниць, індексації;
• сум, щодо яких зобов’язання було частково виконане або погашене після початку провадження;
• податкових зобов’язань, що мають власну правову природу.

Друга помилка — штучне об’єднання епізодів з різними потерпілими та різними обставинами в один розмір для виходу на великий або особливо великий розмір, без доведення єдиного умислу.

Третя — ігнорування вимоги примітки до статті 185 КК враховувати матеріальне становище потерпілого при визнанні шкоди значною.

Зменшення розміру нерідко переводить діяння в менш тяжку категорію, де стає можливим примирення, звільнення від відповідальності або угода, а для частини 1 — покарання, не пов’язане з позбавленням волі. Тому клопотання про проведення економічної експертизи щодо розміру шкоди варто заявляти якомога раніше.

Стратегія захисту у справах про шахрайство

Ефективний захист за статтею 190 КК будується на кількох опорах одночасно, і послідовність має значення.

1. Момент виникнення умислу. Збираємо документи реальної господарської діяльності, часткового виконання, листування і спроб урегулювання. Це головна лінія, бо вона руйнує склад повністю.
2. Цивільно-правова природа відносин. Доводимо, що результатом договірної діяльності були реальні правовідносини, а не прикриття привласнення, з посиланням на практику ККС ВС.
3. Кваліфікація. Перевіряємо наявність заволодіння — і за його відсутності ставимо питання про статтю 192 КК; для кредитних справ — про статтю 222 КК.
4. Розмір шкоди. Оспорюємо включення неустойок і упущеної вигоди, заявляємо експертизу, порушуємо питання матеріального становища потерпілого.
5. Допустимість доказів. Порушення при обшуку, тимчасовому доступі до банківської таємниці, негласних слідчих діях тягнуть визнання доказів недопустимими за статтею 87 КПК. Нагадаємо, що ЄСПЛ у справі «Берлізєв проти України» (заява № 43571/12) підтвердив: незаконне відеоспостереження без дозволу суду порушує статтю 8 Конвенції.
6. Строки розслідування. Після вручення підозри діє жорсткий лічильник за статтею 219 КПК, а сплив строку є самостійною підставою для закриття.

Окремий напрям — захист посадових осіб компанії, адже шахрайство в бізнесі часто інкримінують директорам та особам, які підписували договори. Кримінальна відповідальність персональна й залежить від реальної ролі та наявності умислу в конкретної особи, а не від посади. Про суміжні ризики керівника — у матеріалі про відповідальність директора ТОВ.

Справи про шахрайство потребують глибокого занурення в господарські обставини та швидкого реагування на кожну слідчу дію. Якщо щодо вас або вашої компанії відкрито провадження за статтею 190 КК, зверніться за консультацією — ми оцінимо перспективи, перевіримо розрахунок шкоди й вибудуємо лінію захисту.